Складові іміджу музею, які не можна «потримати в руках», але й не можна заперечити

Або "Про формування потенційної аудиторії через віртуальну реальність". Пост про День рідної мови на фб-сторінці музею-квартири Павла Тичини в Києві за три дні набрав понад 18 тисяч переглядів!

За бігом часу, спресованою стрічкою новин та іншими обставинами, ми розуміємо, що наша робота зараз як ніколи потрібна людям задля їх психологічного врівноваження та душевного відпочинку.  Кожен з нас виходить з різноманітними пропозиціями до потенційної аудиторії, усвідомлюючи з часом, що деякі з них – мають шалений успіх, а деякі – майже непомічені. Минулорічні успішні проекти цього року можуть бути вже не такі актуальні й популярні, якщо до них не додати нових «спецій». А може бути й навпаки: неочікувано для музею  якась невеличка пропозиція може набути такого успіху й визнання, що зробить вас центром уваги громади і туристів.

Очевидно, ми в останній рік не дужа часто могли заглибитись у власний аналіз, бо щоденна робота та її обшир забирав всі сили й час. Щоправда, був результат. Але не було сил і часу на аналітику.  Хоча, вона красномовніша за будь-що.

18 лютого ввечері (десь вже близько 21.00) ми встановили на нашій фб-сторінці й на сайті інформацію-новину про те, якими пропозиції від  #МузейТичини можна скористатися в День рідної мови, тобто 21 лютого. Це було звичайне повідомлення з переліком переважно ненових проектів, які діятимуть в музеї в цей день.

На сторінках фб, зареєстрованих як «організація», адміни можуть бачити статистику сторінки і КОЖНОГО посту, визначаючи таким чином найпопулярніші.  До суботи, 21 лютого, ми, щиро кажучи, не дивилися на статистику цього посту, бо день Пам»яті Небесної Сотні був беззаперечно днем першочергової  уваги. Всі думки та погляди були прикуті до Майдану і подій річної давнини.

Але 21 лютого вранці, відкривши фб-ресурс, ми обімліли, коли побачили, що наш пост мав понад 12 тисяч переглядів!  До кінця дня 21 лютого переглядів стало понад 18 тисяч (!!!!!) і 241 раз наше повідмлення було перепощене!

Власне, ми «відпустили» ситуацію ще зранку, вже  після 120-тисячної відмітки, розмірковуючи над питанням:  «чи імідж працює на піар» чи «піар працює на імідж»?

Ми зрозуміли, що аналіз популярності постів треба робити регулярніше і, таким чином, точніше, точковіше виявляти зацікавленості аудиторії (хоча, переважно - віртуальної).  Переглянули пости за останній місяці і виявили, що було нашим читачам більш цікаво, а що – менше їх зачепило за живе. Це виявилося цікавим, хоча в деяких моментах і розчарувало нас, як «консервативних музейників».

Це й підштовхнуло до аналізу нашого сайт www.tychyna.com, якому 20 січня виповнився рік. Адже сайт – це перший інформаційний ресурс, який знайомить потенційну аудиторію з діяльністю музею та його колекцією іще на етапі формування думки про те, куди б піти і що б подивитися. PR-ники говорять: «Якщо у вас немає сайту – вас немає взагалі». Проте, мати сайт і зробити його популярним – різні речі. Про свої «хитрощі» цього кожен може розповісти колегам, от і ми подаємо на ваш розсуд статистику нашого сайту за рік: від 20.01.2014 до 20.01.2015.

Найперше, нас, не приховуватиму, втішила географічна карта світу з позначенням країн, де є читачі нашого сайту. Звісно, є іще «білі плями», але на то «нема ради». Ця вражаюча картина окрилює тих, хто працює над наповненням сайту, перекладами. Звісно, ми «читаємо» в аналітиці і повинні сприйняти це як визнання музейної діяльності, що в багатьох випадках  читачі заходять на сайт, щоб довідатися про життя-буття Музею,  про проекти, про заходи. Лише третина читачів україно- та російськомовних зчитують з сайту інформацію, власне, про біографію та про творчість Павла Тичини.  Частіше саме творчі та біографічні деталі наші віртуальні читачі знаходять на іншому музеной сайті – «Тичина-ЛітРум», а основний сайт пропагує загальну діяльність музею, хоча є й багато підрозділів біографічного змісту, щоденникових записів, перекладацької діяльності Павла Тичини, наукових статей, тощо.

Ми засвідчуємо, що впродовж року надбали читачів у 81 країні світу.

Тепер про наших віртуальних читачів. Більше 20 тисяч осіб з тієї чи іншої причини вирішили впродовж року «зайти на сайт» Музей-квартири Павла Тичини. Позитивом вважаю, що понад 65% читачів характеризуються як «нові», а, отже, віртуальна аудиторія #МузейТичини постійно оновлюється.

Багатомовність сайту дає можливість майже кожному читачу знайти інформацію доступною мовою, тому відсоток відмов на нашому сайті дуже низький -  близько 7%. В основному – це читачі з Росії. Якщо вони час від часу «заходять» на сайт, то про музей знають і про щось на сайті хотіли б довідатися.  От тільки проблема – ні українською, ні англійською текст їх поки що не влаштовує. Сподіваємося, з часом картина зміниться. Бо спочатку у читачів з Москви був показник відмов – 100%, а от тепер вже – 85%. Значить, частина наших російських шанувальників знаходить своє «джерело інформації». Зараз ми на сайті запроваджуємо версію німецькою мовою. Російськомовного варіанту ми не передбачаємо.

Статистика засвідчує, що найбільше читачів у нас на сайті з Києва потім впевнено лідирують Львів і Харків, долі – можете поглянути – Москва (з високим відсотком відмов, але все одно – заходять на сайт дуже часто!). Тобто, відкрили сайт, подивилися картинки, не можуть читати – і закрили.  В усіх містах-читачах дуже високий відсоток нової аудиторії. Тобто сайт відвідують все нові й нові зацікавлені чи то роботою музею, чи то персоналією Павла Тичини люди.

Цікавим для нас, і кожного з колег, є питання: яким чином поширюється інформацію про сайт та про його зміст. В таблиці ми подаємо джерела трафіку, яких на загал більше 230! Звісно, відкрити зараз джерела та шляхи поширення нашої інформації – немає можливості, проте це питання варто і можна обговорити на окремому семінарі. А поки що:

Як бачимо, досить малий притік нових читачів відбувається з мережі VK, оскільки з політичних мотивів ми відмовилися від розробки нашої сторінки на їх ресурсі. Не можу сказати, що це дуже нам зашкодило. Знайшлися інші дієві джерела інформації, які активно підтримали музей в поширенні постів про наші івенти.

Очевидно, набагато легше систематично й наполегливо, результативно вивчати і розробляти складові іміджу великим музеям, де є в штаті прессекретарі, інженери, програмісти, постійно відслідковувати цю  аналітику, експериментують, узагальнюють, запозичують, виробляють свої характерні риси. Напевне, їх показники будуть значно успішнішими і переконливішими. Проте, я зараз хочу писати і говорити про невеликі музеї, які опинилися в ролі «нерідних» дітей, на яких то немає коштів, то немає часу, то не бачать перспективу в їх розвитку, то просто махнули на них рукою як на якусь безнадію.  Але  в той час європейська спільнота говорить про необхідність розвитку та матеріальної підтримки саме невеликих музеїв, аргументуючи свою позицію індивідуальними особливостями відвідувача, який не завжди хоче «бути загубленим» у великому просторі і все частіше йде до невеликого музею, де почуває себе «центром уваги» і, очевидно, це людні сьогодні також потрібно!

Тому закликаю невеликі музеї не комплексувати перед нашими «старшими і більшими» братами й сестрами, а в самодостатності й гідності йти шляхом, який нам окреслює наша музейна аудиторія. Вона – найвдячніша, бо любить нас з вами не за улесливі посмішки, не за компліменти, не за подарунки, а любить просто так, просто за те, що ми з вами – є.

І ця любов – найчистіша, і найдорожча, як чистий діамант.

Тетяна Сосновська – директор Музею-квартири Павла Тичини в Києві