Хождєнія музеями (історія пригод та вражень)

Автор: БО-БО | 10 лютого 2015 14:13 |

Поштовхом до написання цього блогу, стали мої розповіді друзям про досвід відвідування різних міст, сіл та відповідно їх центрів культури - музеїв. І знаєте, часом цей самий досвід був абсурдно смішним для мене та невимовно сумним для працівників державної культурної сфери, хоча останні так можуть й не вважати.

Ну а останнім вагомим аргументом послугувало відвідання мною музейної мекки The Metropolitan Museum of Art . Вражені від експозиції, експонатів, залів, території, працівників вистачить на багатотомник ще й посібник. Але про це згодом.

Звісно я не планую порівнювати, адже це неправильно. На старті всі мали різні вихідні дані, приміщення, суми фінасування, затребуванність у суспільстві, доступ до інформації та можливості обміну досвідом з подібними інституціями. Але є речі, котрі не залежать від перерахованих вище позицій, є досвід, котрий потрібно лише перейняти, є заходи, котрі варто хоча б спробувати зробити. А часом буває досить зупинитись і запитати себе: ЩО Я РОБЛЮ? та ДЛЯ ЧОГО?

Почну зі свіжих вражень від відвідання кількох розкішних виставок в провідних київських музеях цього тижня.

Здається, всім відомо з чого починається театр? А от з чого починається музей? Для мене, з вхідних дверей та передмузейної території. Двері та поріг це елемент очікування. Ми практично ніколи не знаємо, який світ на нас чекає, коли прочиняємо будь-які двері, від приватних осель до кабінетів державних чиновників.

От заходиш часом до музею, берешся за ручку відчинити, а вона липка, брудна та ще й ледве тримається й намагаєшся ти, сіпаючи її, нещасну, пробратися до світу мистецтва, так щоб не добити її остаточно - заходиш в музей, а там скарбниця Алладіна з убогенькими такими підписами до робіт, хаотичним їх розташуванням на стінах (пардон - це ж експозиція), і я тоді думаю: "Наскидали б все як є, гамузом в кімнаті, дозволивши відвідувачам отак от між скарбами й ходити"....

А часомі двері відчиняються пружно з легким та таємничим скрипом, відразу запрошуючи до чистого приміщення. А щоб довести, що приміщення чисте, можна з внутрішньої сторони лишити ганчірку на швабрі з відром біля в ходу, ну так щоб всім було ясно - прибиральниця працює, а ви, падлюки, витирайте ноги й сильно не тупайте, це ж для вас невербальний сигнал поставили (приклад одного київського музею)...

Ну і випадок, що трапився зі мною нещодавно - заходимо з подругою в музей, за нами ще пара. Двері масивні, важкі, красиві та старі - важко відчиняються, але відразу налаштовують на неймовірне очікування насолоди від старовини та шедеврів. Роззявивши рота ми заходимо, і прямо в лоб говорить охоронець “Проходьте сюди, ми Вас раді бачити”... Ага Ви вже повірили?!! Звісно, все було інакше, він крикнув - “Двері!, Двері зачиняйте”.

Охоронці в музей це взагалі окрема тема, як правило вони рідко вітаються і практично ніколи нічого не підкажуть окрім місцезнаходження туалетної кімнати чи кабінета директора. Ви не подумайте, я ніколи не запитувала про різницю між роботами Моне та Мане, раптом що. Так от, після тієї плутанини, хто має зачиняти які двері…. ми вже дуже обережно пішли до каси.

Після цього музею нас потягнуло в інший, де при вході на, очевидно типове запитання, як пройти до одного з приміщень музею, почули логічну відповідь: - “Через касу!” - Я вважаю, цей чоловік виграв приз!

Знаєте, думаю що на дверях та охороні поки зупинюсь, переведу дух так би мовити. Хоча такі випадки наштовхують на роздуми: а як у нас з комунікацією між працівниками музею? Може іноді просвітницьку діяльність варто починати з власних працівників?

Всім насолоди від мистецтва.

Схожі публікації

Коментарі (13)

Спостерігач | 10 лютого 2015 19:26:24

Музейна сфера дуже консервативна. От і законсервували мерзенну совєтчину на багато десятиліть.

Відповісти

Софія Каськун | 11 лютого 2015 10:39:33

Подивилася на наш музей чужими очима. Черговий раз подивилася. Здається, треба прочитати сторожам і музейній доглядачці. Бо, коли я говорю це, реакція незмінна - ігнор. До написаного можу додати запах від підігріваних на обід голубців (хоч і в окремій кімнаті, але він має здатність неконтрольовано поширюватися), бомжуватий одяг доглядачки (їй холодно, тому вона в кожухуватій куртці, шапці на очі і бурках типу валянки) і віник при вході (щоб було чим сніг із взуття обмести) А ще додам, всі ці сторожі, доглядачки, робітники, їм же всерівно де працювати, рідко коли попадається хтось, хто розуміє де він працює. В основному їм всерівно що сторожувати, чи тарний склад, чи музей. В мене давно визрівав текс на цю тему. Дякую, що випередили.

Відповісти

Бучаста Світлана | 11 лютого 2015 15:33:26

З досвіду: періодично проводити навчання з культури спілкування для технічного персоналу. Ще до посадових інструкцій можна внести стандарти поведінки. Для тих хто мерзне бачила у Софії Київський пошили однакові накидки з драпу, ще й з логотипом вишитим. Стильно!Але, найголовніше розгледіти людину при прийомі на роботу.

Відповісти

Оксана | 11 лютого 2015 16:00:23

Пані Софія все хочу потрапити до Вашого музею, маю велику надію на це літо! Але знаєте часом ми всі страждаємо від того, що не хочемо глянути на якісь речі відсторонено. А також те, що у нас у всій країні відсутня нормальна комунікація між продавцем/покупцем, водієм/пасажиром, директором/прибиральницею, лікарем/пацієнтом ... ну список тут довгий

Відповісти

В. Солодова | 11 лютого 2015 18:19:09

Театр начинается с вешалки, музей - с охранника Государственной службы охраны и музейного кассира!

Відповісти

БО-БО | 11 лютого 2015 18:55:03

Знаєте, питання до відвідувачів також є - і я за те щоб подумати й про те, а з чого починається відвідувач? Який часом як лЄдокол суне в двері ;) Але приклад привітності та культури все ж таки має показувати музей, включно з усім колективом.

Відповісти

БО-БО | 11 лютого 2015 18:59:20

Запах їжі - він так, додає натхнення. Але тут складніше посперечатися, бо я розумію, що меню співробітників музею обмежене рівнем заробітною платні, та відсутністю обладнаних приміщень для харчування, де хоча б був кондиціонер чи потужна витяжка. А от вітатись та йти на контакт з відвідувачем - це посильне завдання, так би мовити Левел 1. А ще було б цікаво почитати п. Софія Ваш текст з цього питання, так би повити погляд з середини.

Відповісти

БО-БО | 11 лютого 2015 19:11:41

Накидки у Софії Київській - кул, мені здається самі працівниці їх із задоволенням надягають та кутаючись в них. Відкрию одну карту - охоронець про якого йде мова в кінці тексту якраз з Софії Київської.

Відповісти

Софія Каськун | 12 лютого 2015 11:07:51

Весною ми оновимо експозицію, приїжджайте. Відсторонено я на наш музей дивлюся постійно. І постійно аналізую. Але що я можу зробити? Зарплата в наших така, що тільки пенсіонери можуть собі дозволити таку розкіш - працювати в музеї. Уявіть - музейна доглядачка має 1300 в місяць і 1 вихідний в тиждень. Нормально? Касира в нас нема. Завсектором і є касиром. Тобто - завсектором, науковцем, екскурсоводом, касиром є одна людина. Один зі сторожів глухий. А довідку приніс, що він здоровий. Яка користь з глухого сторожа і як його звільнити? Законно ніяк. А проблеми існують ще й поза кадрами. Я прекрасно розумію, що ми працюємо в пристосованому приміщенні, що ніхто на тимчасову експозицію серйозних ресурсів витрачати не буде. Але ж так хочеться мати все згідно інструкцій і правил музейного життя. Кадри - наше все, але кадри й найбільші проблеми.

Відповісти

Софія Каськун | 12 лютого 2015 11:14:57

Відвідувачі, вони тільки відвідувачі. Випадок згадався. У нас в експозиції реконструкція обладунку крилатого гусара стоїть. Це не оригінал, а тому стоїть просто без огорожі і без вітрини. Доглядачка у нас на 5 залів одна, поки вона десь там сиділа, а сторож затримався, один польський відвідувач вже зняв шолома і почав щось відкручувати. На зауваження доглядачки він відповів, що не розуміє, що вона каже. Сторож не дав ради його відігнати - вперто вдавав, що не розуміє. Аж мусіла включитися я. Ми загородили йому вихід і заставили все залишити, бо маю підозру, що йому хотілося якусь детальку забрати сувеніром. От що в такому випадку робити? Викликати міліцію? Поки вони прийдуть (навпроти через парк їхній "штаб"), визріє міжнародний скандал. Здається зрозумілі речі - руками чіпати не можна, а однак..... Відвідувачі різні бувають

Відповісти

Vova zi Lwowa | 12 лютого 2015 17:07:35

Багато коментарів. Додам і я свій. Я вважаю, що охоронця і наглядача взагалі не має бути помітно. Він не то, що вітатися з Вами і низько вклонятися коли Ви приходите в музей немає, а просто не відсвідчувати. В цьому плані мені дуже подобається охорона в Історичному музеї в Львові, не відсвідчують, але коли щось запитаєшся чемно відповідають.

Відповісти

БО-БО | 12 лютого 2015 20:44:45

Хм класно історичному музею у Львові, але до загальної тенденції нам ще далеко, хоча з Вашою думкою я згодна на всі 100. Просто люблять у нас люди відчуття начальника, хоч й начальник шлагбаума, а все одно приємно - "могу піднять, а могу й нєт" ;)

Відповісти

пані Любов | 14 лютого 2015 16:48:15

Вставлю і собі 5 копійок: Довелось мені якось побувати у чудовому університетському Музеї етнографії у м. Флоренція (Італія). Середньовічна монументальна камяниці в центрі міста. На вході - маленка тематична книгарня, сувенірна лавка і каса - все в одній кімнатці, де один дідок і комп"ютер. Поруч, в інші двері, сходами на другий поверх - експозиція. На вході теж одна, жінка і комп"ютер, а далі 19 (!!!) залів і нікого більше. Фотографувати можна скільки завгодно, але без спалаху. У залах повно громіздких експонатів, яких хотілося торкнутися. Але я не сміла, бо розуміла, за мною ведеться постійне відео спостереження і при найменшій необережності може пролунати гучний сигнал і буде соромно. Правда, мушу зізнатися, що відвідувачів було дуже мало, не порівняти з Музеєм Уффіци, що розташований поряд і де було не проштовхнутися. Мабуть і в Італії університетські музеї теж не вельми популярні. Готова почути, що для наших музеїв це задорого і майже неможливо, але якщо порахувати, це може окупитися швидше, ніж здається на перший погляд і голубці не пахнуть...

Відповісти