«Історичні вправи в Домі Грушевських»

У 2015 році Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського в Києві відкриває новий цикл заходів під назвою «Історичні вправи в Домі Грушевських». Як і попередні проекти, зокрема «Вернісажі у Грушевських», сьогорічний також розрахований на перспективу і розмаїття форм. Це будуть презентації (проектів, видань, фільмів та ідей), круглі столи, диспути, методичні семінари музейників, зустрічі тощо.

Так само, найрізноманітніша аудиторія, сподіваємось, від найменших. Адже професор, видатний історик Михайло Грушевський читав лекції не лише студентам, але запровадив спеціальний курс з української історії для своєї доньки Катерини, коли їй виповнилося чотири з половиною роки. Як жаль, що не зберігся конспект цих лекцій...

Сама ж назва «Історичні вправи» запозичена нами звісно в Михайла Грушевського, а радше, тогочасної лексики Львівського університету. Професор першої на українських землях кафедри історії України, яким став Грушевський 1894 р. у свої 28 років, запам’ятався слухачам не стільки лекціями, скільки «Історичними вправами» (часом зустрічаються паралельні назви «історичний семінар», «науковий семінар», «семінар»). Власне, ці «вправи» стали головним підмурком його наукової історичної школи.

За спогадами учнів Михайла Грушевського, їхній професор не був «атракційним викладачем» й «викладав доволі нудно; все мав звичаї, говорячи, погладжувати свою бороду» (М.Чубатий). Найвидатнішому й найпліднішому учневі Іванові Крип’якевичу лекції також видавалися «малоінтересними», бо професор «відчитував частини своєї „Історії України-Руси“, які готував до друку, не приготовляючи їх спеціально для викладу».

Проте якими ж яскравими барвами світяться спогади про «історичні вправи».

Микола Чубатий так змалював їх: «Натомість інтереснішими були його Історичні семінари... Тоді він частіше не сидів за катедрою, а сидів поміж студентами на лавці, тому семінар мав радше характер гутірки, де обговорювався не тільки сам предмет семінарської праці, але також так конечно потрібні проблеми методи історичного досліду та джерелознавства. Тих проблем все була повна голова професора».

Вілла Грушевських на вул. Понінського, 6 у Львові. Не пізніше 1912 р. Фото зі збірки ІММГ.

Спогади Івана Крип’якевича занурюють нас у творчу лабораторію «історичної школи Михайла Грушевського», і на мить здається, що ми сидимо поруч з професором на студентській лавці: «Поруч з викладами, Грушевський вів і історичні вправи, де заправляв своїх студентів до історичних дослідів. Тут Грушевський виявив себе дуже великим педагогом. Молоді історики спершу під проводом професора читали й пояснювали історичні джерела, обговорювали праці інших дослідників, потім діставали обробляти різні завдання й так поволі втягалися до самостійної наукової праці.

Грушевський як учитель був дуже ввічливий і приступний. До молодих студентів не говорив інакше, як „пане-товаришу“. І справді був для них прихильним товаришем. Він усе вмів заохочувати молодь до праці, давав поради у важких питаннях, підтримував знеохочених. Часто запрошував студентів до своєї хати, де мав чудову бібліотеку; у кожній хвилині двері його хати були для них відчинені, він ніколи не шкодував свого дорогоцінного часу на балачки з „недопеченими“ вченими. Він мав таку вдачу, що не раз одним жартівливим слівцем умів підігнати до праці, а загонистих умів усе стримати легеньким насміхом».

Про свої історичні вправи-семінари, які творили єдине ціле ще з одною семінарською формою — privatissimum — згадував і сам професор Грушевський: «Окрім викладів і семінарських занять на університеті (до семінарських занять прив’язував я все особливу вагу, стараючися впровадити здібніших слухачів в самостійні наукові заняття), вів я приватні наукові заняття поза університетом». Цей privatissimum, як писав Мирон Кордуба, був розрахований, «для здібніших студентів і любителів історії з-поза університету». Іменами цих здібніших, які були постійними гостями на львівській віллі професора Грушевського, наповнені сторінки щоденика вченого.

«Історичні вправи» Михайла Грушевського, на яких постала його історична школа, мали свою тяглість. Ця традиція проявилася в заснуванні Іваном Крип’якевичем у міжвоєнний час Семінару для українських студентів-істориків при НТШ. На той час була ліквідована українська кафедра Львівського університету, і для українських студентів Семінар був єдиною можливістю поглибити свої знання з історії України. Один із слухачів Семінару Олександр Домбровський пізніше згадував: «Аналогічно до поведінки М.Грушевського, І Крип’якевич все назагал звертався до мене, а також до студентів-учасників Семінару через „пане товаришу“, нагадуючи не раз з усмішкою, що й Грушевський звертався до своїх учнів і співробітників у той же спосіб. Засідання на Семінарі складалося, перш за все, з викладу, після чого йшли запити чи думки дискусійного порядку. [...] Сам Крип’якевич як опікун [Семінару] став заразом головним викладачем. Ми, студенти, називали його „наш професор“, у відрізненні від професорів у польському університеті. Як не як, а це була, нехай і мініатюрна, аналогія до історичної Школи М.Грушевського».

Тяглість «історичних вправ», бодай в малесенькій мініатюрі, беремося продовжувати ми, науковці Історико-меморіального музею Михайла Грушевського, разом з провідними грушевськознавцями України.

«Історичні вправи в Домі Грушевських» стартували 30 січня 2015 р. презентацією проекту «е-Архів Михайла Грушевського» (До 150-річчя від дня народження видатного українського історика, політичного та державного діяча). Автор проекту — кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Оксана Юркова. 

Наступною «Історичною вправою» стане публічна дискусія «Як тепер розуміти історію Криму?», яка відбудеться в Музеї 5 лютого 2015 р. за участю істориків та політологів Володимира Маслійчука, Сергія Громенка, Андрія Іванця, Юрія Рубана.

Стежте за оголошення на сторінці Історико-меморіального музею Михайла Грушевського та сторінці Facebook.

Джерело: Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського у Києві