INTERNAL FINANCING

Як повідомляє офіційний сайт Мінкультури, міністр В'ячеслав Кириленко днями заявив, що українські музеї та заповідники мають «якщо не бути прибутковим, то принаймні претендувати на окупність». Оскільки там є посилання на якісь (?) європейські стандарти, треба було вже б казати Internal financing.

У таких випадках ще один не менш відомий діяч, Август Фердинанд Мьобіус, казав: «щось тут не клеїться, треба, мабуть, обернути площину на 180 градусів».

Усі, хто більш-менш розуміється на музейно-заповідній справі, знають – у світі не існує жодного самоокупного музею або заповідника. Вони абсолютно всі дотаційні.

Зрозуміло, кожен музей та заповідник прагне заробити або залучити якомога більше коштів. Але парадокс – збільшення зароблених коштів ніяк не впливає на пропорції, а доля державної підтримки принципово не зменшується. Часто це 40 % державних та 60 % «інших» коштів.

Чому існує така державна підтримка я пояснювати тут не хочу. Хто знає, той знає, а хто не знає – нехай пошукає. Публікацій на цю тему достатньо і популярних, і фахових.

Зрозуміло, для міністра Кириленка музейна-заповідна справа нова, він може цього і не знати. Але в нього дуже амбітний музейно-заповідний пул у особах першого зама та начальника музейного управління, який повинен забезпечувати міністра інформацією. І у мене склалося враження, що міністра відверто підставили.

Чому я так думаю, скажу трохи пізніше. А з яких причин це відбулося, можна пофантазувати. Ну, наприклад, це пов’язано з людьми, які належать до кола Вінграновського-Вечерського, та залишаються працювати в системі міністерства і вже налагодили відповідні зв’язки та канали впливу. Як ставився міністр до цієї публіки ще до призначення на посаду, не секрет. Вони, у свою чергу, відповідали йому взаємністю. Ось і скомбінували йому проблему «з урахуванням політичнї ситуації». 

Бо хіба можна сьогодні взагалі порушувати питання про збільшення позабюджетних надходжень? На мою думку – категорично ні! Основні надходження наших музеїв традиційно пов’язані з продажем квитків.

Позаминулого року я спробував проаналізувати залежність кількості відвідувачів по кількох дуже різних показниках. По кількості музеїв у регіонах, по рівню доходів у тих самих регіонах тощо. Ніде, окрім одного показника, жодних взаємозв’язків не виявлено. Йдеться про кількість туристів.

Процитую сам себе (це висновок з моєї позаминулорічної планової теми): «На підставі наведених порівнянь можна зробити висновок, що основний розвиток музейної справи у регіонах відбувався протягом 2012 року за рахунок туристів. Така тенденція є вкрай небезпечною, оскільки дані останніх 10 років свідчать про можливості раптового зменшення потоку туристів».

Сьогодні зменшення цього потоку очевидне. Я регулярно буваю по справах у Києво-Печерській Лаврі та бачу, що вона абсолютно пуста. Власне це не зовсім «зменшення», туристів попросту немає. Думаю, схожа ситуація в багатьох музеях та заповідниках.

А ще хочу згадати, що в багатьох музеях сьогодні розміщенні волонтерські пункти, де збирають допомогу на АТО. Люди віддають ледь не останнє. Невже це гуманно – вимагати від цих музеїв збільшувати надходження заради «самоокупності»?

Власне, на цьому можна було б і скінчити, але я обіцяв сказати чому я думаю, що ідея «самоокупності» зародилася не в голові пана міністра Кириленка.

Бо 18 квітня 2013 року на засіданні Комітету ВР з питань культури і духовності його голова, народний депутат В’ячеслав Кириленко, заявив, що: «недопустимим є переведення на самоокупність закладів культури». І я його тут цілковито підтримую!