Несізифова праця

Якось, будучи з музейниками в експедиції, я постійно питала у природничників «для чого це вам», коли вони клали до рюкзака чергове ластівчине гніздо. Пояснення дій стосувалися необхідності виконати персональну обов’язкову рознарядку з поповнення фондів музею. Але потім дехто з гіркотою розказував, що 90% всього, що вони везуть на плечах, зазвичай ніколи не бачать відвідувачі. Бо поповнення фондів – це не завжди дія, від якої очікується практичне значення. Дуже часто – це «Сізифова праця»…

Саме тому зараз хочу розказати про проект, який включає і музейне видання, і роботу з фондами і громадою, і що ще важливо – є практичним. Проект тривав кілька років, хоча крапка в роботі була поставлена в 2014-му.

Це видання «Песенный фольклор болгар Приазовья», підготовлене Людмилою Ноздріною, директоркою Бердянського краєзнавчого музею. Видання, що привертає увагу до теми етнокультури однієї з етнічних груп, які більш-менш компактно проживають на Півдні України. Але його унікальність полягає в тому, наскільки надпрофесійно воно зроблене. 

Ще в 1970-х роках вчитель музики Бердянського педінституту Валентин Ізотов в селах Бердянського і Приморського районів Запорізької області, де національні болгарські традиції в той час зберігались на досить високому рівні, на звичайний касетний магнітофон почав записувати болгарські народні пісні у виконанні селян, що мали талант до пісні. За роки роботи кількість таких перлин сягнула 150. Але найбільшим скарбом є 9 аудіокасет, які фольклорист у 2011 році передав до фондів Бердянського краєзнавчого музею.

В класичному випадку вони б зайняли у фондах своє почесне місце. Але цей випадок був не такий. Хто знає особисто Людмилу Ноздріну – той розуміє про що я. «Зробити неймовірне і довести свою справу до кінця» – це її життєве кредо. Спочатку вона продовжила пошукову роботу, доповнивши колекцію не лише предметами матеріальної культури болгарського народу, а й фотодокументами з зображенням виконавців болгарських пісень (які просила у віднайдених родичів), людей у традиційних строях тощо.

Наступним етапом було оцифрування і реставрація аудіо записів пісень фахівцями, запис фонограм на сучасні носії, перенесення на папір не тільки текстів пісень, а й нотних записів – для чого було залучено фахівців болгарознавців з України та професійного філолога з Республіки Болгарія.

В результаті вийшов збірник, що складається з текстів та нот 132 пісень, докладного списку виконавців та паспортів населених пунктів (які дбайливо записував В. Ізотов), солідного кольорового фоторозділу і що найважливіше – додатку у вигляді DVD-диску із записами 112-ти народних пісень, виконаних нащадками болгар, які були переселені на територію Бессарабії та Таврійської губернії у ХІХ ст.

Для тих, хто зацікавився, хочу повідомити, що збірник має одну ваду. Це його наклад у 220 примірників, більша частина якого вже має власників. «Чого так мало» - запитаєте. Бо видавали на музейні кошти, зароблені музеєм своєю діяльністю, не просячи допомоги і не чекаючи грантів. Бо дороге яєчко до Великодня. А чекати нема коли – в музейному просторі ще багато цікавих проектів.

 
Леся Гасиджак,
для "Музейного простору"