Підсумки НЕ для статуправління

Автор: Простір Павла Тичини/Tychyna's Space | 05 січня 2015 16:04 |

Вже й минув 2014-й рік. Завітавши до нашого музею, кожен відвідувач на нашому спеціальному "дереві звіту про минуле" може побачити коротесенький звіт про ті заходи, акції, проекти, які минулого року реалізував наш #МузейТичини.

Відверто, не все тут представлено, бо ті події, що дублювалися впродовж дня чи тижня ми вирішили позначати однією карткою.

Всі наші музейні проекти і заходи ми умовно поділили на вісім груп (підкреслюємо - умовно) і кожній з них надали "свій" колів. Тепер будь-який охочий зможе побачити чому саме ми надаємо перевагу і в чому саме "таємниці" наших досягнень. Єдине чого на цьому "дереві немає" - то фінансових звітів та наших маркетингових кроків. Але ми зараз міркуємо як і фінансову сторону життя музею зробити відкритою для загалу.

Впродовж 2014 року ми чули і читали чимало критики в свою адресу, іноді – доречної і потрібної, конструктивної. А іноді – злобної, упередженої. Фахівці з реклами, які нас консультують, кажуть, що наш розвиток йде своїм шляхом і така злобна критика – показник того, що «вас бачать». Вони навіть наводять статистичні показники залежності успішності від гнівно-злих коментарів того чи іншого бренду в час його формування та становлення. До різної критики ми вже звикли, бо навчилися відрізняти критику нероб від критики фахівців. А це, повірте, дуже-дуже якісно і змістовно різні речі. Але все ж нам найболісніше чути слова сумнівів й відчувати недовіру насамперед керівників різного штибу до того, що «малі» музеї можуть бути активними, помітними, сучасними, фінансово успішними (як для свого масштабу), брендованими, креативними. Така недовіра є руйнівною для кожного невеликого (хоча, хто візьметься виробити критерії «великого» і «малого» музею?) музейного осередку. Нам, на щастя, вдалося подолати ту руйнівну силу і почати змінювати стереотипи.

Як ми її долали? Дуже просто – абстрагувалися від того, що нас вперто «не помічають» і почали жити в своєму, створеному нами і для наших відвідувачів світі. Ми більше року тому мінімізували певні дражливі для нас контакти і за допомогою хорошого тренера навчили себе радіти життю і роботі.

Зміна стереотипів – виявилася значно важчим і довшим процесом. Але коли відвідувачі, йдучи з #МузейТичини, промовляють практично одне й те саме – «НЕСПОДІВАНО цікаво» - ми розуміємо, що деякі несимпатичні стереотипи коростою в»їлися в свідомість людей. Мене, напевне, зрозуміють працівники саме невеликих, НЕнаціональних, «НЕпрестижних» музеїв і ми повинні один одному відверто сказати: загальна ситуація зміниться лише тоді, коли перемін хотітимемо не тільки МИ З ВАМИ, а й наші керівники галузі, коли вони схочуть відкрити очі і подивитися на реалії, коли стануть небайдужими, сміливими і наполегливими у прийнятті рішень, коли зрозуміють, що їх місія – нам допомагати, а не відвертатися від наших проблем. А поки що мене особисто найбільше непокоїть питання: чому слово «НЕСПОДІВАНО цікаво» найчастіше відвідувачі застосовують до літературних музеїв. Але це – окрема розмова.

Чи може невеликий музей бути активним і помітним? Виявляється, що може. Якщо може, то чи на довго вистачить його працівникам з принизливо мізерною зарплатою того запалу? Боюся, що той «вогник» може швидко загаснути, бо гнотик дуж тонесенький - окрім улюбленої роботи людині потрібні й інші мотиваційні важелі. Прикро, але я поки що не бачу надії на те, що при такому не дуже дбайливому ставленні до невеликих музеїв можна сподіватися на подальший розвиток і, тим більше, розквіт. І як тоді бути? Писати стратегії? Можливо, й треба, але в них немає місця таким невеликим музеям, як наш. Хоча, європейські музейні фахівці вже пару років говорять про цінність музейного середовища невеликого формату, бо саме там людині значно легше відчути і віднайти своє «Я».

Якщо комусь цікаво відчути наш ритм життя , або у когось виникають сумніви в нашій активності - просимо приходити до #МузейТичини і розглядати наше "деревце звіту про минуле".