Нариси з управління музейною справою України, або мій перший місяць у міністерстві культури

У другому номері за 2014 рік друкованого журналу «Музейний простір» було представлено бачення пріоритетних завдань та перших кроків нового очільника управління музейною справою Міністерства культури України Василя Рожка. З метою розвитку конструктивної комунікації в професійному музейному середовищі, вважаємо за необхідне повторити цей текст на нашому веб-порталі та пропонуємо його увазі всіх, хто ще не передплачує журнал.

Василь Рожко,
начальник управління музейної справи і нормативно-методичного забезпечення переміщення культурних цінностей міністерства культури України

Минув місяць, відколи мене призначено на посаду начальника управління музейної справи і нормативно-методичного забезпечення переміщення культурних цінностей Міністерства культури України. Доти я майже дев’ять років керував Державним історико-культурним заповідником «Тустань», і за цей час у мене склалося уявлення про великі й малі проблеми віддалених заповідників і музеїв, з’явилося розуміння, щó влада на різних рівнях могла б зробити для закладів культури, хоча водночас ми розраховували переважно на власні сили. Тепер же, перейшовши працювати в центральний орган влади з формування політики в музейній галузі, хочеться змінити стосунки влади і музеїв, спробувати бути для них корисними.

Коли вирішував, чи йти на цю посаду, окреслив для себе, що я хотів би і міг би зробити для музейної галузі. Планував поступово розібратися в справах і управлінні, щоб скоригувати своє бачення і деталізувати план дій. Проте паралельно зі стажуванням довелося одразу вирішувати конкретні питання музеїв, передусім щодо безпеки. Завдяки цьому відкрив багато несподіваних, непомітних мені раніше проблем управління, нові можливості. Підтвердилася також актуальність моєї візії пріоритетів у менеджменті музейної справи. Тут хочу коротко розповісти, як я бачу управління музейною галуззю і її розвиток у сучасних умовах, проблеми і напрямки їх вирішення.

Бачення розвитку.

Спершу треба визначити загальну картину сучасного стану галузі, познайомитися зі стратегічними напрацюваннями, нормативно-методичним забезпеченням, професійним середовищем, експертами, фахівцями з окремих питань, з’ясувати стан музеїв (фонди, статутна діяльність, способи управління, стратегії, проблеми, потреби, персонал), щоб налагодити постійне управління актуальними даними.

Розвиток галузі, вважаю, має здійснюватися комплексно. Кожен із напрямів настільки глобальний, що робота над ним займе не одне людське життя, а в цей час інші буде занедбано. Тому процеси повинні йти паралельно: стратегічне планування, вирішення проблем (передусім безпека в зоні воєнних дій, охорона, підготовка до зими, юридична підтримка), статутна діяльність (зокрема фондова, науково-дослідна, експозиційно-виставкова, реставраційна, культурно-освітня). Треба відкрити українські музеї і їхні колекції світові, забезпечити міжнародну промоцію і завдяки виставкам, і в Інтернеті. Для музейного інструментарію, крім розробки і затвердження наболілої інструкції з обліку й збереження, особливо актуальними вважаю організацію електронного обліку, забезпечення можливості підвищувати кваліфікацію музейних працівників, навчання фандрайзингу.

Головний короткотерміновий пріоритет у музейній сфері, на мою думку, – налагодити комунікацію, діалог та інформування всередині галузі (між міністерством і музеями, між центром і регіонами тощо) і музеїв із суспільством. Насамперед ідеться про налагодження контактів, комунікації й координації Міністерства культури України з місцевими органами влади у сфері культурної спадщини, музеями всіх видів, профілів, відомств і форм власності з державним і недержавним музейним фондом, громадським професійним середовищем, про встановлення горизонтальних зв’язків. Треба забезпечити роботу інформаційного центру, регулярні зустрічі наживо та в Інтернеті. Нині ми працюємо над платформою для обміну інформацією, комунікації музейної спільноти, інформування про державну політику, зворотного зв’язку, для збору проблемних питань, ідей і пропозицій з розвитку галузі. Вважаю потрібними публічні дискусії на широкі й актуальні теми, як-от культура в добу війни, герої сьогодення, перекручування нашої історії. Важливо знаходити фахівців-експертів з окремих дисциплін, показувати гідні, яскраві, успішні приклади музеїв в Україні й за кордоном.

Загалом наша мета – змінити якість музеїв. На мою думку, треба залучати до процесу молодь, говорити про ідентичність, актуальність і участь музеїв у сучасному житті держави, робити їх відкритішими. Розширення свободи музеїв мусить поєднуватися зі збільшенням їхньої відповідальності. Для суспільства музей повинен стати живим, потрібним, ба навіть священним – як пам’ять про минуле, свідчення, орієнтир. Важлива роль музеїв має адекватно відбиватися в державній політиці, в пріоритетах, фінансуванні, а для цього музеї повинні мати голос. Так само громадськість повинна активніше опікуватися музеями, підтримувати їхню щоденну діяльність.

Сьогодні, я вважаю, найбільші проблеми музейної сфери (і взагалі державотворення) – це менеджмент, комунікація й інформаційне забезпечення (їхня неефективність та/або відсутність), а не вузькогалузеві професійні справи. Відтак найперше і цілком здійсненне завдання Мінкульту – створювати умови для розвитку музеїв і цілої галузі на підставі стратегічних цілей і конкретних реалій, а не вирішувати усі можливі й неможливі проблеми.

Перші кроки

Почавши працювати в Міністерстві культури, я узявся за кілька напрямів і проектів, паралельно розбираючись у справах і поточних питаннях. Серед найважливіших – безпека музеїв в умовах воєнних дій та відсутність фінансування на охорону. Щоб оперативно вирішувати питання збереження музеїв і музейного фонду, створили окрему робочу групу.

Для зустрічей з керівниками і зберігачами музеїв, налагодження комунікації, забезпечення збереження предметів музейного фонду, обговорення проблем музеїв за два тижні відвідав дев’ять областей України: Одеську, Херсонську, Запорізьку, Миколаївську, Чернігівську, Сумську, Харківську, Дніпропетровську і Полтавську. У найближчих планах – поїздки в інші регіони України з метою охопити всі музеї і налагодити з усіма контакт.

Окремий проект – дальша робота над створенням Музею Майдану. Унаслідок зустрічей з музейниками, поїздок по областях, нарад із директорами національних закладів музейного типу, участі в засіданні колегії й музейної ради, після обміну досвідом із міністерствами культури Грузії й Польщі утвердився в думці, що головні проблеми галузі, якими треба займатися насамперед і вирішення яких автоматично закриє багато інших питань, – це менеджмент і комунікація.

Ще одна серйозна проблема – обсяг, структура й особливості організації документообігу, який забирає левову частку робочого часу в управлінні музейною справою. За грубими оцінками, на стратегічні питання музейної галузі залишається менше як 10 % часу. Майже 10 % іде на організацію роботи, 20 % – на поточні проблеми (як то кажуть, «на вчора»), 35 % – на кореспонденцію (де 20 % – це відповіді на листи, які жодним чином не вирішують питання музейної галузі, а 15 % – так само вирішення поточних проблем). Найбільше ж часу – 25 % – забирає доїзд працівників управління з робочого місця на території Києво-Печерської лаври до Міністерства культури по вул. Франка, візування і підписування документів. Зважаючи, що управління музейної справи і нормативно-методичного забезпечення переміщення культурних цінностей складається з 10 працівників (по 5 осіб у відділі музейної справи і відділі нормативно-методичного забезпечення реставрації й утримання пам’яток), сил управління мало, щоб глобально змінити стан справ у галузі, – потрібна активна співпраця з музейною спільнотою.

Не знаю, скільки у нас є часу, але тепер ми маємо унікальну можливість щоденною працею збудувати свою державу, творити свою культуру, щоб нащадки виростали вільними і жили в мирі. Ми сьогодні відповідальні за завтра.

8 вересня 2014 року начальником управління музейної справи і нормативно-методичного забезпечення переміщення культурних цінностей міністерства культури України призначений Василь Рожко, який з листопада 2005 року – до кінця серпня 2014 року перебував на посаді директора історико-культурного заповідника «Тустань».

Журнал «Музейний простір», № 2(12), жовтень 2014 р.