Єлінова-Крилова Людмила Петрівна (1930-1987 рр.). З археологією по життю

14 вересня 2014 р. виповнилось 50 років з того дня, як до Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького прийшла працювати археологом Людмила Петрівна Крилова (Єлінова), яка провела низку розкопок археологічних пам’яток на території Дніпропетровської області, здебільшого на Криворіжжі.

Людмила Петрівна народилась 11 липня 1930 р. в м. Чернь Тульської області в родині службовця Шатського П.Д. У 1938 р. поступила до школи, де й навчалась до початку війни у 1941 р. Протягом жовтня-грудня 1941 р. містечко було окуповано фашистами. У квітні 1942 р. родина Шатських була вивезена у військову частину, де служив батько, а в 1944 р. батька було переведено до м. Саратов, де Людмила Петрівна у 1946 р. закінчила вісім класів, а у 1950 р. нафтовий технікум. Після технікуму була направлена на роботу у трест «Вахрушеввугілля», де працювала до 1953 р. У 1954 р. знову повернулась до Саратова, де вийшла заміж за Крилова Є.О. Цього ж року помер її батько. Людмила пішла працювати на Саратовський завод зуборізних станків. У 1958 р. вступає до Саратовського університету на історичний факультет, який закінчує 1963 р. Під час навчання в університеті працювала в Саратовському краєзнавчому музеї, проходила археологічну практику в Державному Ермітажі в Ленінграді під керівництвом доктора історичних наук, відомого археолога Бориса Латиніна.

По закінченні університету Людмила Петрівна їде до Києва, де на літній сезон влаштовується на роботу до експедиції Інституту археології АН УРСР. Розкопки відбувались на Криворіжжі, і Людмила Петрівна у листопаді 1963 р. стає співробітником Криворізького історико-краєзнавчого музею. А через рік, на пропозицію директора Дніпропетровського історичного музею А.Ф. Ватченко, вона починає працювати науковим співробітником в Дніпропетровську, проводить археологічні розкопки курганів доби бронзи, скіфського часу на Криворіжжі, на землях Піденного гірничо-збагачувального комбінату, та в інших районах області. Вона провела багато рятівних досліджень, коли пам’ятки повинні були зникнути під час забудови місцевості, промислового використання тощо.

У січні 1966 р. вона вже старший науковий співробітник і у квітні бере участь у Всесоюзному археологічному пленумі в Москві, де доповідає про наукові дослідження курганів біля р. Інгулець на Криворіжжі у 1964-1965 рр. Там вона познайомилась з молодим археологом Єліновим Іваном Михайловичем, з яким її зв’язала доля на довгі роки.

Протягом 1964-1971 рр. Людмила Петрівна провела цілу низку розкопок пам’яток археології (курганів, поселень) у Апостолівському, Дніпропетровському, Криворізькому, Широківському, Софіївському та Нікопольському районах області, в межах м. Дніпропетровська. Виявляючи та обстежуючи пам’ятки археології (певний час вона обіймала посаду завідуючої музейного відділу охорони пам’яток), дослідниця об’їздила всю область. Свої наукові напрацювання Людмила Петрівна виклала у кількох наукових звітах до Інституту археології, у паспортах на пам’ятки археології, наукових та науково-популярних статтях в журналі «Археологія», наукових збірниках, у місцевій пресі.

1967 рік видався для Крилової дуже важким: взимку прийшлося взяти участь в екстренних розкопках кургану на Криворіжжі, потім у перенесенні могили та перепохованні останків кошового отамана Івана Сірка в с. Капулівка Нікопольського району. Тоді Крилова отримала завдання не тільки провести перепоховання (була загроза затоплення могили водами Каховського моря), а й вилучити (тимчасово) череп Івана Сірка для реконструкції зовнішнього вигляду уславленого отамана. Череп було передано до Всесоюзного інституту етнографії, до майстерні Герасимова, де його помічниця Лебединська реконструювала зовнішність отамана. Був виготовлений скульптурний портрет І. Сірка і переданий до Дніпропетровського історичного музею, де він експонується до сьогодення. Ця історія добре описана в літературі, архівна справа про перепоховання Сірка зберігається в музеї, майже всі документи з неї надруковані («Перепоховання Івана Сірка в 1967 році». 2013). Нажаль, роль Л.П. Крилової у цій справі довгі роки перекручували (хоч фактично вона була «робочим пішаком», «цапом відбувайлом», опинилась так би мовити «під рукою» у начальства), її звинувачували у недобропорядності та непрофесійності, але час поставив усе на свої місця. Останки Івана Сірка упокоїлись в мирі у 2001 р., пам’ятник на могилі відновлено і упорядковано, пам’ять про отамана зберігається нащадками не тільки біля могили, а й в музейній експозиції, де працівники музею біля скульптурної реконструкції зовнішності І.Сірка розповідають про життєвий шлях, подвиги та мужність легендарного запорозького козацького ватажка ХVІІ ст.

У лютому 1971 р. в музеї нарешті було створено археологічний відділ, який очолила Л.П. Крилова. Цю посаду вона обіймала до грудня 1987 р. (правда, відділ змінював назву), коли пішла з життя. Організовувати дослідження археологічних пам’яток було дуже важко. Як правило, коштів на експедиції виділяли мало, їх вистачало, щоб якось прокормити працівників. Але навколо Л.П. Крилової і музею завжди обертались зацікавлені люди, ентузіасти-аматори, серед яких були і школярі, і студенти й керівники ГОКів, і начальники кар’єрів, і директори великих будівельних трестів (І.І. Савицький, К.С. Биков, М.Т. Сокіл та інш.), які давали техніку, робочу силу, щоб підняти й розрізати тони землі, витягти знахідки тощо. Молоді мешканці Дніпропетровська, які цікавились історією, археологією (колишні школярі та студенти О.Привалов, В. Стрілець, інженери Південмашу – В.В. Бінкевич, В.Ф. Камеко, В.П. Платонов) із задоволенням працювали на розкопках разом з Криловою, пізнаючи щось нове, поринаючи у минуле.

Крім розкопок різних археологічних пам’яток, Людмила Петрівна вивчала музейну археологічну колекцію, яка нараховувала майже 25 тисяч одиниць – від пам’яток палеоліту до козацьких старожитностей ХVІІ — XVIII ст. Саме Л.П. Криловій ми завдячуємо надходженню до музею та введеням до наукового обігу унікальної знахідки, яка стала всесвітньо відомою – це енеолітичний Керносівський ідол ІІІ тис. до н.е. Вона вперше зробила науковий опис, систематизувала й упорядкувала колекцію кам’яної пластики музею (стели доби енеоліту, ідоли скіфських часів, половецькі статуї), що налічувала на той час біля 80 одиниць монументальних скульптур. У 1976 р. вийшов друком у видавництві «Промінь» каталог «Каменные бабы», який є актуальним до сьогодні.

У 1971-1977 рр. Людмила Петрівна працювала з художниками-оформлювачами над створенням нової експозиції залу № 1 – «Давня історія нашого краю». Майже в недоторканому вигляді ця експозиція працює в музеї, висвітлюючи історію Дніпровського Надпоріжжя від палеоліту до часів Київської Русі. Нею для експозиції були запропоновані цікаві реконструкції у вигляді макетів печерної стоянки, житла з кісток мамонта, неолітичного поселення, а також вирізок з розкопок мезолітичного могильника, аланської гончарної печі тощо. Одне з центральних місць в залі археології посідають кам’яні статуї різних часів та поховальний ящик з малюнками вохрою доби бронзи, який розкопала Л.П. Крилова на Криворіжжі.

Людмила Петрівна читала лекції в різних аудиторіях, годинами проводила тематичні та оглядові екскурсії в музеї. Для прикладу наведемо цифри 1981 р., коли вона провела 138 екскурсій (норма 88), прочитала 21 лекцію (норма 11), зібрала й описала 419 експонатів (план 155), постійно ділилась досвідом роботи, навчала молодих працівників різним видам музейної діяльності. Саме їй завдячують своїм професійним зростанням музейні працівники, археологи музею: Л.М. Чурилова, Л.М. Голубчик, М.Й. Сердюк та багато інш. У 1983-1987 рр. в музеї діяла постійна археологічна експедиція на чолі з Єліновою (хоч на той час вона страждала хронічними захворюваннями, характерними для багатьох археологів-польовиків), яка за договором з Марганецьким гірничо-збагачувальним комбінатом, на його кошти та за допомогою техніки комбінату, дослідила десятки курганів різних культур та народів — від доби раннього металу до середньовіччя. Були розкопані цінні предмету поховального культу, різноманітна кераміка, знаряддя праці та зброя.

Понад 20 років музейної діяльності Л.П. Крилової збагатили музей цінними археологічними пам’ятками, які є перлиною музейного зібрання; яскравою і змістовною експозицією, що вже 35 років не застаріває; численними науковими розвідками про давню історію України й нашого краю. В наступному, 2015 р., виповниться 85 років від дня народження Людмили Петрівни, яку ми пам’ятаємо і заповідаємо наступним поколінням музейних працівників пам’ятати й наслідувати її корисні справи.

Бібліографія Крилової-Єлінової Л.П.:

1. Розкопана могила // Червоний гірник. — 1964. — 22 вересня.

2. Загадки стародавніх курганів // Днепровская правда. — 1965. — 2 февраля.

3. Курганы у с. Красное // Памятники эпохи бронзы Юга Европейской части СССР. – Киев, 1967.

4. Сторінка стародавньої історії (Археологічна експедиція ДІМ на Криворіжжі) // Зоря. 1967. – 28 квітня.

5. Мустьєрський гостоконечник з Кудашівки Дніпропетровської області // Археологія — К., 1970. Т.23. С.204-205.

6. Скарб стародавнього кургану (Про розкопки на Криворіжжі) // Прапор юності. – 1970. — 21 листопада.

7. Археологічні розкопки курганів на Криворіжжі в 1964-1966 рр. // Наш край. Зб. наукових праць Дніпропетровського історичного музею. Д.: Промінь, 1971. С.18-31.

8. Дніпроппетровський історичний музей ім. Д.І.Яворницького: Путівник // Упоряд.: Ватченко Г.Ф., Крилова Л.П., Кузьміна О.В. та інш. Д.: Промінь, 1971.- 120 с. (С. 8-18).

9. Керносовский идол (стелла) // Энеолит и бронзовый век Украины. К., 1976. С. 46. Рис.1-4.

10. Каменные бабы: Каталог коллекции Днепропетровського исторического музея им. Д.И. Яворницкого. Д.: Промінь, 1976. – 102 с.

11. Ватченко А.Ф., Крылова Л.П., Молчанова Ф.Н. и др. Днепропетровский исторический музей имени Д.И. Яворницкого: Путеводитель. Д.: Промінь, 1979.

12. Ватченко А.Ф., Елинова Л.П., Перкова А.И. и др. Днепропетровский исторический музей имени Д.И. Яворницкого: Путеводитель. Д.: Промінь, 1984.

Використані публікації з музейних збірників, преси, особисті спостереження 1970-1980-х рр., документи з особової справи Єлінової Л.П. та звіти про розкопки, що зберігаються в науково-діловодному архіві ДНІМ.

Автор-упорядник: Бекетова В.М., заступник директора ДНІМ з наукової роботи, канд.іст.наук