Як Музейні Захід та Схід об’єднались в Одесі

Ідея створити проект, який поєднає в Одесі музеї зі Сходу та Заходу країни виникла декілька місяців тому. Ми такі різні і однакові водночас. Безумовно, нас, українських музейників, поєднує той незламний ентузіазм, що штовхає на несподівані рішення и допомагає втілити в життя яскраві проекти.

Але, коли кожний музейний колектив зосереджено працює над програмами він так би мовити «вариться у своєму котлі» і, нажаль, часто не має змоги подивитись власними очима на вдалі проекти колег у дії. В той же час, мало хто з одеситів відвідував нові програми Національного природознавчого музею у Львові та Харківського літературного. Тому ми і вирішили, що буде дуже цікаво подивитися самим та познайомити з ними мешканців міста  і зробили програму, що поєднала в одному просторі три зовсім різних музеї.

Наші сподівання виправдались – протягом чотирьох годин було зруйновано чимало стереотипів, панувала атмосфера довіри і зацікавленості. Усі гості «Музейної ночі» і малі і дорослі знайшли для себе корисну інформацію і однодумців. Велика подяка за те нашим колегам високопрофесійним музейникам Тетяні Пилипчук, Анні Середюк та Марині Рагуліній.

Об’єднання є символом сьогодення, а наші «музейні гастролі» - це своєрідний заклик до колег. Єднаємось, бо ми цього варті!    

Зоя Шинчук, заступник директора з наукової роботи

Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О.В. Блещунова

Анна Середюк, аспірантка Національного природознавчого музею НАН України:

«Співпраця з іншими установами музейної справи є дуже важливою та невід’ємною ланкою будь-якого музею на стадії розвитку. Зокрема, важливо не лише встановити тісні професійні зв’язки в даній галузі, але й отримувати теоретичний та практичний досвід роботи для побудови власної експозиції, а також в утриманні її на зростаючому рівні вдосконалення та актуальності.

Безперечно поїздка до Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О.В. Блещунова дала можливість не лише представити Державний природознавчий музей НАНУ жителям і гостям міста, але й дістати багатогранний досвід в різних сферах музейної діяльності. Зокрема, вдалось оцінити, проаналізувати та порівняти структурно-організаційну роботу Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О.В. Блещунова, з питань, що стосуються проведення важливих заходів. Крім цього, незважаючи на зовсім різні напрямки роботи, отримати важливий досвід проведення просвітницької роботи від Харківського Літературного музею: простежили за музейною методологією та роботою з публікою, що  також є важливим важелем робочого процесу в музейній справі. В процесі  реалізації даного проекту вдалось налагодити тісні професійні зв’язки із працівниками Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О.В. Блещунова.

Щиро вдячні вам за таку прекрасну можливість показати власні надбання та навчитись чомусь новому».

Тетяна Пилипчук, завідуюча науково-дослідним відділом Харківського літературного музею:

Їдучи до Одеси, намагалася уявити, як музей особистих колекцій у порівняно невеликій музейній експозиції в одній програмі об’єднає такі різні теми – дитячі пташині писанки зі Львова, одеські ретро-танці, квести музейною виставкою, ще й розповідь про Харків 1920-х років.

І ось о 5-й вечора тиха одеська вуличка неподалік центру міста перетворилась на гамірливий різнобарвний дитячий майданчик: на тротуарі перед входом до музейного залу просто неба облаштувались дітлахи, щоби під опікою львівських музейниць розмальовувати писанки, вигадуючи свою чарівну казку. А у самому виставковому залі горді за своїх чад батьки роздивлялись художні роботи малечі. Дитячі програми відбувались весело і змістовно.

Тим часом у експозиції музею дорослі відвідувачі азартно з’ясовували, краєвиди якого міста – Львова, Одеси чи Харкова – зображені на старих фотознімках. Іноді й справді важко було розпізнати. Може, у нас більше спільного, ніж ми собі уявляли?

Музейний квест налаштовував на атмосферу в стилі ретро, яку гості сповна могли відчути на третій локації. Уявіть, як крізь стару арку ви потрапляєте до типового одеського дворику, з білизною, що сохне на мотузках, грайливими кошенятами, а ще - колажами з фото і плакатів 1920-х років, чарльстоном, яткою з кавою та солодощами, чорним оксамитом бабусиної сукні…

В такій атмосфері мені було легко розповідати про український Харків часів НЕПу, коли буремні поети-романтики приїхали до міста, щоби творити нову прекрасну і, на жаль, трагічну історію.

Я вперше була в музеї особистих колекцій. Однозначно, музей витворив свій стиль, у який вписується вся його різноманітна діяльність, сформував своє чимале середовище шанувальників. Із захопленням спостерігала, з якою легкістю і невимушеністю чарівні працівниці музею проводили захід, адже знаю, яка колосальна робота передувала цьому музейному святу. Музей зміг стильно об’єднати в одному просторі такі різні, на перший погляд, проекти й такі далекі (географічно) міста – Львів, Одесу, Харків. Сподіваюсь, цей захід стане початком музейного проекту «Єдина країна».