Освітній курс "Як видати книгу". День І.

12 – 13 липня 2014 року у приміщенні Музею книги і друкарства України проходив освітній курс «Як видати книгу», організований Центром літературної освіти. Протягом двох днів більш ніж півсотні молодих письменників, в оточенні стародруків та старовинних друкарських верстатів, слухали лекції провідних українських видавців, редакторів та піарників, виконували практичні завдання та штурмували лекторів величезною кількістю цікавих запитань.

Це вже не перший подібний захід Центру літературної освіти, що проходить в Музеї книги. До цього тут також проходила Весняна літературна школа, та частина лекцій з лекторію «Ключові постаті української літератури: сучасний погляд». Кожен із лекторів курсу «Як видати книгу» вартий особливої уваги. Тож пропонуємо вам конспекти лекцій Завена Баблояна, Ростислава Семківа та Світлани Скляр.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

ЗАВЕН БАБЛОЯН про те, що цікавить видавця, як стати самому собі літературним агентом та як правильно писати листа видавцеві

Вся тема «Як видати книгу» зводиться до взаємодії видавця і автора. Тут є певний парадокс, бо якщо думати класично, то автор – це така аутична особа, яка живе, думає, відчуває і пише текст. Теоретично цей текст має підхопити культура, якщо він комусь потрібен, і далі з ним щось робити. Це класична модель функціонування, яка, насправді, ніколи не спрацьовувала. Все одно, попри всю свою аутичність, автори думають від самого початку також і про те, що ж їм робити далі із текстом. Бо текст не має просто лежати. Раніше це називалось «писати в шухляду», а тепер, певно, має називатись «писати на флешку».

В розвинутій книжковій культурі, якою вона стала до кінця ХХ століття, виникла фігура літературного агента - посередника між автором і видавцем. Це з одного боку стосується такої цікавої теми як антропологія книжки і читання, а з іншого боку  - бізнесу. Але на нашому ринку літературний агент - зайва фігура, бо відсотки малі, їх на всіх не вистачає, і немає економічного сенсу займатись агентською роботою. Хоча існують структури, які позиціонують себе як літературні агенції. Та по суті це також видавництва. Просто вони роблять акцент на активному просуванні книжки. Вони беруть мало книжок, але добре з ними працюють. Наприклад, франківська агенція «Discursus». Малі видавництва схильні до такої моделі, а от великі видавництва не мають змоги максимально вкладатися у працю над кожною книжкою окремо.

Протягом цього курсу вас будуть навчати бути самим собі агентами. Це,щоправда, парадокс, бо це зовсім не робота автора. Але так чи інакше справа дійде до підписання договору, коли треба буде торгуватися. І тут починаються проблеми як у початківців, так і у досвідчених авторів. Тим, хто хоч трохи знає як торгуватись, чого вимагати, на чому наполягати – легше. Це доволі болісний момент. До цього моменту можна ставитись як до того, коли ви віддаєте свою дитину в школу. Там можна все чітко обговорювати і  жорстко вимагати. Бо це ваша дитина і вам треба її захистити.

Продажі

Спробую вам показати як взагалі мислить видавець, яке у нього відношення до того, що він робить. Головне слово тут – ПРОДАЖІ. Це достатньо скандальне слово, бо ми звикли до того, що у видавництва висока культурна функція. Та насправді фактично всі наявні видавництва існують через продажі. Не знаю чи «задля продажів», але точно «через продажі». І тут майже немає винятків. Скажімо, видавництво «Смолоскип» не так пов’язано із продажами. Воно існує для того, щоб обирати дебютантів сучасної українською літератури, публікує тих, хто, на їхню думку, вартий прочитання. Вони видають книжки про українську історію, культуру, сучасну українську літературу. І навіть у них є своя книгарня. Бо книжки ці треба якось продавати і від цього нікуди не дітися. Крім усього іншого, продажі – це також шлях до читача. Важливий шлях, бо продажі відфільтровують те, що будуть читати. Читати будуть те, що будуть купувати. Те, що книжка потрапила на полицю у книгарні, вже означає, що її хтось відібрав, з нею працювали. Читач уже до неї ставиться трохи інакше. Вона ніби вже має певний знак якості. Зазвичай, цей знак якості є брендом видавництва. Продажі, якщо й не є супер бізнесовою штукою, де метою є заробити купу грошей і їсти на золоті, то це все одно дуже природній шлях книжки до читача.

Як правило ззовні не видно як працює видавництво, в чому його пріоритети. Це специфічна машина, яка побудована для того, щоб були продажі. Це не те ж саме, що розміщення тексту у власному блозі. Це зовсім інша історія. Ці історії перетинаються, але дуже рідко.

Для того, щоб щось продавати, потрібні канали збуту:

• книгарні та мережі книгарень;
• інтернет-книгарні;
• продажі поштою через каталоги;
• приватні підприємці, ятки.

У всьому світі великі мережі книгарень останнім часом страждають і дуже часто закриваються, скорочують штат. Це стається усюди – починаючи від США і закінчуючи Росією. Такі мережі перестали бути актуальними. Величезні книжкові супермаркети перестали бути точкою збору читачів. Почалась переорієнтація на нішеві, маленькі книгарні, книгарні-клуби, книгарні з пиріжками, майстер-класами тощо. Мережа книгарень «Є» - це також нішева книгарня,  маркована як осередок українською культури, такий собі клуб. Працювати з мережами треба окремо і це дуже специфічна співпраця. Сьогодні більшість наших видавництв витрачає основну частку своїх ресурсів саме на те, щоб працювати з мережею.

Приватні підприємці зі своїми ятками – це величезна купа людей у різних містах та містечках, які продають книжки, але при цьому можуть також  паралельно продавати щось інше. Це неконтрольована група, бо їх дуже багато і вони територіально дуже розкидані. Вони складають досить вагому частину ринку, але робота з ними вимагає у видавництва досить великої затрати людського ресурсу. Кілька менеджерів мають займатися лише цим, навіть якщо ви – мале видавництво. Також можна працювати через посередників, які накопичуватимуть книжки різних видавництв і продаватимуть їх таким ПП, беручи свій відсоток.

Книгарні теж можуть мати своє особливе обличчя і авторитет, як от наприклад «Сяйво», але вони часто закриваються. Та їхнє існування важливе, бо вони є культурними осередками. Якщо мережа – це не персоналізований конвеєр, то з окремими книгарнями інша ситуація.

Багато говорилося про те, що в Україні погано із продажами літератури через Інтернет. Та я нещодавно запитував у знайомих розповсюджувачів і вони кажуть, що зараз Інтернет-книгарні – це вже нормальний канал збуту, через який часом продається стільки ж книжок, скільки й у книгарнях. Воно тихо і непомітно, але методично розвивається. У великих містах, скажімо, це зручно, бо не треба нікуди їхати і шукати, а у малих – бо є «Нова пошта», де ціна за доставку вже не настільки лякає, як на звичайній пошті.

Прямі продажі – каталоги – були раніше за Інтернет. І якраз видавництво «КСД» стало таким потужним через продажі. У них був план, щоб у кожному поштовому відділенні України, навіть у найбільш глухому селі, лежали їхні книжки, скажімо, про консервацію. І це спрацювало.

Що ж до продажу електронних книжок, то це дуже цікава, але зовсім окрема тема. В Україні це існує, це все ще модно, але відчутних продажів наразі немає. Можливо, десь у Штатах, де більше звикли саме купувати, а не завантажувати безкоштовно, ця схема працює. У нас є ініціатива «Київстару», який створив електронну бібліотеку, де можна зареєструватись, платити абонентську плату за місяць і читати досхочу книжок. Але це поодинокі випадки.

Просування

Коли видавництво має книжки, то воно має так чи інакше їх просувати. Це дуже специфічний етап, бо на ньому треба дуже заощаджувати. Через те, що книжки у нас дешеві і продаються мало, велику суму на їхню рекламу не витратить жодне видавництво. Є багато різних способів просування.

• участь у ярмарках, виставках;
• презентації, акції;
• робота зі ЗМІ

Про все це видавець має знати і думати. Навіть якщо ваша книга потрапляє у серію, в якій її успішно можна продавати, то всю серію все одно треба просувати. І якщо ви, скажімо, поїдете на Форум видавців, то ви маєте вміти там свою книгу представити. Для мене це було дуже важливо, коли я працював піарником. Часом виявлялось, що автор книги, скажімо не вміє співати. Багато сучасних авторів не те що співати – говорити на публіку не дуже вміють. Але тут також є винятки. От, скажімо, Таня Малярчук, яку всі знають і люблять, взагалі не схильна була раніше виступати перед публікою. Але це не заважало їй бути популярною серед читачів.

Мало зараз є видавництв, які видають одразу все. Як правило у видавництва є ніша, одна чи кілька, яку вони займають і в її межах видають книжки. Пам’ятайте про це, коли йдете до видавця із пропозицією. Коли він вам каже, що він не видає дитячу літературу, то це зовсім не означає, що йому гидко на вас дивитись. Це просто означає, що він не видає дитячу літературу, не знає як і кому її краще продавати. Це не його спеціалізація. Спеціалізація, до речі, важлива не лише у просуванні та продажах. Вона також важлива і у виробництві. Бо існують для кожного типу літератури певні стандарти, правила, різні технологічні речі, пов’язані саме із цією нішею.

Етапи виробництва книжки:

• проектування;
• продукування;
• просування.

Автор приходить до видавництва і намагається влитись у процес на етапі проектування. Як правило, у видавництва вже є якийсь план. З огляду на цей план, видавець або намагається вписати вашу книжку в серію/нішу, або ж він мусить працювати з вами як з окремим проектом, якщо ви, скажімо, дуже яскрава особистість чи вже відомий автор. Але завжди є винятки. Іноді видавець, добре розуміючи чого хоче читач, робить запит на певну літературу і з цього виходять непогані проекти, до яких ви цілком можете потрапити. Останнім часом з’явилось дуже багато антологій типу «Письменники про футбол» тощо. Це якраз той випадок, коли видавництво шукає автора під конкретний проект, а не навпаки.

Є також випадки, коли сам автор вчасно підхоплює читацькі потреби і пише багато і дуже вдало продається. Зараз таким прикладом є Андрій Кокотюха. Якби він не знаю що читає його аудиторія, то не знаю як би він написав 40 романів за такий короткий термін.

Якщо ви самі шукаєте видавництво, то шукайте таке, яке видає щось схоже за жанром на те, що ви пишете. Якщо ви написали дитячу книжку, то, ясно, йдете до видавництва дитячої літератури і т.д. Досліджуйте ту нішу, в яку ви потрапляєте. Треба знати чи популярна зараз така література і відповідно адекватно оцінювати свої шанси.

Також може бути таке, що вам просто подобається як працює певне видавництво. Якість книжок, які вони видають, підбір літератури.  Ви можете навіть не знати їхньої редакційної політики, але якщо вони вам до вподоби, то варто звернутися до них так чи інакше. Це іноді дійсно працює. Іноді автор відчуває «своє» видавництво і думає, що воно йому підходить. Щоправда, не завжди так само думає і видавництво. Але, спробувати варто. В такому випадку ви – сам собі літературний агент.

Якщо видавництво велике, то там, скоріше за все, процес відбору рукописів доведений до автоматизму. Там завжди є спеціальні менеджери, що приймають, або не приймають рукописи. Насправді, це окрема і дуже відповідальна робота – писати відмови авторам.  Часто буває, що вам не приходить жодної відповіді від видавництва. Ні позитивної, ні негативної. Це якраз тому, що у видавництва, скоріше за все, немає окремої людини, яка пише такі відповіді.

Все що вам потрібно для успішної домовленості із видавцем – це «закоротити» у мозку видавця оцей ланцюжок між вашим рукописом і продажами готової книжки.

Лист до видавця

Ваш перший лист до видавця, ще перед тим, як зустрічатися з ним особисто, має бути коротким і містити такі пункти:

1. Ваша професійна біографія (публікації, видання, блоги), короткі відомості про Вас, як особистість та про Вашу кар’єру поза письменництвом, якщо вона є;
2. Опис тексту (жанр, структура тексту);
3. Синопсис твору  (стислий опис змісту, найголовніших моментів у творі);
4. Зразок рукопису (найбільш цікава, коротка частина рукопису, яку саме Ви хочете показати);
5. Ваш внесок (ідеї щодо видання, ілюстрування,просування книги)

До того, як видавцеві «подобається-не подобається» ваш твір, треба пройти ще купу суто технологічних етапів.

Синопсис не схожий на анотацію. Не згадуйте це слово при зустрічі з видавцем. Анотація пишеться для читача, а синопсис – для видавця. Анотація – це те, чим можна «зачепити» читача, щоб він придбав книгу. А синопсисом ви маєте «зачепити» видавця.

РОСТИСЛАВ СЕМКІВ про те, як готуватися до зустрічі із видавцем, як просувати власний твір та про шляхи автора до успіху

Перша зустріч автора і видавця, який до того ж є дуже уважним читачем – дуже важлива. Підготовку до цієї зустрічі я спробував відтворити у вигляді певного алгоритму. Цей алгоритм може працювати, але немає повної гарантії, що він працюватиме саме так. Бо реальні життєві ситуації – це не абстрактні поняття і не формули, вони можуть бути доволі непередбачуваними. Ці рекомендації засновані на моєму практичному досвіді роботи у видавництвах (4 роки – у видавництві «Основи» і от уже 10 років – у «Смолоскипі»), а також це спроба показати найбільш поширені помилки авторів при зустрічі з видавцями і навпаки.

Почнемо саме з молодих письменників та письменниць. Є у них така вада, яку я називаю «синдромом Голохвастова» - вони часто люблять переводити нематеріальні активи у матеріальні. Голохвастов, як ми пам’ятаємо з сюжету драми Михайла Старицького «За двома зайцями», намагався переконати своїх майбутніх зятя й тещу у тому, що його «вчоность» - це достатній ресурс для того, щоб бути успішним і заробляти гроші. Так стається і з молодими авторами. Тому видавець від самого початку є трохи упередженим у ставленні до нового автора, бо він знає, що зараз, скоріше за все, почнеться розповідь кшталту: «Мій текст – геніальний і ви заробите на ньому купу грошей, бо я майбутній Джеймс Джойс чи Вірджинія Вулф. Тож не відпускайте мене без книжки, щоб потім не шкодувати все життя». Таких розмов не варто навіть заводити.

Починайте одразу з конструктиву. Є кілька шляхів, якими можна рухатись авторові:

1.      Переконати видавця витратити свої гроші, видати вашу книжку і заплатити вам гонорар

Це складний і ненадійний шлях. Та хоч ця ситуація виглядає ідеальною та утопічною по своїй суті, але, як це не дивно, найчастіше у нашому книговиданні саме так і трапляється. Видавець – майже напевне ідеаліст. Він вірить в людину, в літературу, ба навіть у те, що колись і справді до нього прийде майбутній Джойс чи Вірджинія Вулф. Інакше він би не займався такою доволі не вдячною справою як видання книжок. Не лише в Україні видавці не багато заробляють. У Польщі та Великобританії, скажімо, видавці також мало заробляють. Багато можуть заробити лиш ті, що працюють в умовах потужного ринку. Якщо у США кілька десятків тисяч книгарень і в кожній з цих книгарень куплять десяток книжок, то наклад буде мільйонним. І це вже гіпербестселлер.

 В нашій же країні трохи більше 80 активних книгарень і якщо у кожній з них куплять по 10 книжок, то наклад має бути близько тисячі примірників. Приблизно у таких межах наші видавці і ризикують. Це також потрібно враховувати.

Напишіть добрий текст

Побутує певне романтичне уявлення про те, що треба неодмінно написати якнайкращий текст, бо лише дуже якісна і добра література має право на існування. Та реальність полягає зовсім в іншому. Текст будь-якого рівня може знайти сьогодні свого читача. Навіть попри те, що університетські викладачі вважатимуть цей текст не якісним, він може знайти читачів і навіть досить багато. Попри те, що до університетської програми потрапили тексти Жадана і Андруховича, я не знаю жодного університету, де у програмі з літератури були б тексти Ірени Карпи. Тим не менше, Карпа – це феномен. І безглуздо казати, що її тексти не є літературою. Для її читачів саме її романи є уособленням сучасної української художньої літератури.

Є також певна категорія читачів, яким потрібен літературний треш. Його не вистачає їм у реальному житті, не вистачає пригод, подорожей, авантюр. І, можливо, вони отримують усе це саме зі сторінок книжки. При чому, на відміну від кіно, читаючи книжку, вони можуть уявити цей світ так, як вони самі хочуть. 

Кілька важливих правил, яких варто дотримуватись, щоб написати хороший текст:

• сплануйте текст;
• живіть текстом певний час;
• зробіть 2 редакції тексту, не бійтесь вдосконалювати/скорочувати текст;
• створіть γ-групу читачів, які скажуть вам базові враження про текст;
• знайдіть β-критика, що розбирається в літературі і дасть конкретну пораду щодо якості тексту

Як у поезії, так і в прозі важливо досягти ефекту, коли ви силою власного слова зможете передати те, що відчували ви самі або ваші герої у момент написання вірша/твору. Це і означає «жити текстом».

Не забувайте також про те, що ваші потенційні читачі також можуть бути письменниками. Вони оцінюватимуть текст по-своєму.

Побудуйте свою аудиторію

Найбільша проблема сучасного автора – знайти свого читача. Найбільша проблема читача – знайти свого автора. Та зараз є багато шляхів доступу до читача через Інтернет і спілкування з читачем перестає бути таким складним завданням. Для цього треба:

• активізуйте ваші профілі у соціальних мережах;
• ведіть власний професійний блог;
• зробіть для своєї книжки сайт або хоча б сторінку на Facebook або опублікуйте pdf-версію вашої книжки на сайті issuu.com;
• беріть участь у читаннях;
• потрапляйте на фото та відео;
• створіть власний канал на Youtube і викладайте туди відео з читань ваших текстів, проморолики тощо.

Із форматом читань також треба бути обережним. Дікенс, скажімо, збирав щотижня у себе вдома друзів і по чотири години читав їм свої тексти. Сумніваюсь, що друзям ця традиція дуже подобалась, але вони приходили з поваги до Дікенса - живого класика. А Осип Мандельштам до того нудно читав свої вірші, що всі дуже швидко засинали. І лиш тепер, коли його поезію покладено на музику, це можна слухати із задоволенням.

Створіть своє портфоліо для видавництва:

• підготуйте друковану версію тексту;
• додайте друковане CV;
• додайте рекомендації, відгуки;
• додайте інші ваші друковані матеріали (рецензії, копії публікацій у пресі тощо);
• підготуйте диск з уривками тексту, фото, відео, захопленими відгуками на ваш текст

Підготуйтеся до зустрічі з видавцем:

• оберіть «своє» видавництво;
• дізнайтеся більше про це видавництво;
• дізнайтеся більше про особу видавця;
• напишіть видавцеві короткий імейл;
• зателефонуйте перед тим, як збиратись на зустріч;
• не запізнюйтесь;
• вкладіться на зустрічі у 30 хвилин;
• не хваліться, не обіцяйте!

Співпрацюйте з видавцем:

• спілкуйтеся з редактором;
• довіртеся дизайнеру;
• попросіть роз’яснити договір;
• поговоріть з відділом реалізації;
• приїдьте на прийом накладу

Редактор – ваш найкращий критик. Якщо щось не так у тексті – він скаже що саме і порадить що із цим можна зробити.

Довіртесь дизайнеру, якщо ви хіба самі не малюєте. Не розказуйте йому якою має бути обкладинка. Якщо це хороший дизайнер, то він сам це знає краще за вас. Запропонуйте йому краще уривок вашого тексту до прочитання.

Приїдьте до друкарні на прийом накладу. Ніщо так не надихає, як тягання пачок із власними книгами!

Авторський гонорар становить  до 10% від сукупного доходу видавництва (наклад × собівартість одного примірника книжки). В Україні зараз найбільш поширений гонорар – 4-5%.

Книгу видано! Початок реальної співпраці:

Треба обов’язково заявити про те, що ваша книжка вийшла. Це дуже важливо!

• розішліть примірники книги, яких ви хочете особливо зацікавити ;
• подбайте про презентацію книжки, поговоріть про це з видавцем;
• запропонуйте провести читання;
• фіксуйте відгуки, рецензії на вашу книгу;
• заплануйте промо-тур;
• спробуйте зробити промо-ролик.

Станьте переможцем літературного конкурсу

 Це простий і надійний шлях. В Україні є чимало літературних конкурсів. Найбільш масштабний – «Коронація слова». Один із конкурсів проводить наше видавництво «Смолоскип». Щороку ми розглядаємо близько 100 рукописів друкуємо книжки переможців конкурсу. Цьому конкурсу вже 21 рік. Також є ще багато хороших конкурсів. Стежте за тим, хто і коли проводить конкурс,виконуйте умови і надсилайте свій рукопис.

СВІТЛАНА СКЛЯР про те, яким найбільше українське видавництво бачить ідеального автора

Харківські видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля», «Фоліо» та «Ранок» - трійка найбільших видавництв України. «КСД» видає близько 30% усіх книжок в Україні. Щороку  -  16-17 мільйонів примірників. Але, 70-80% цих книжок видаються російською мовою. Тому що такими є ринкові реалії, таким є попит. Раніше у нас була найбільша мережа розповсюдження в Україні: більше 80 книгарень по всій країні. Тепер 6 книгарень, що були в Криму, - закриті. 26 книгарень – на Донбасі. Вони теж зараз не працюють. На Західній Україні наших книгарень дуже мало – у Кам’янці-Подільському і районних центрах. Бо там майже немає попиту на наші книжки. Наші читачі купують здебільшого жанрову літературу російською мовою. Ми також пропонували і продовжуємо пропонувати книжки українською мовою і деякі проекти є дуже успішними.

Ідеальний автор:

• пише хороші тексти і вміє розповідати історії  та гарно представити себе;
• вміє читати не лише себе, а й інших;
• працелюбний і має бажання вчитись;
• вміє редагувати, переписувати свої тексти;
• дослухається до видавця і лояльний до критики;
• пише одну книжку на рік;
• додатково сам себе просуває.

Я усім письменникам-початківцям раджу читати книжку Стівена Кінга «Як писати книги». Щоправда, її поки що немає в українському перекладі, лише російською.

Найголовніше для письменника – бути прочитаним. Відомим письменник стає не через скандали навколо його особистості, а завдяки своїм творам.

Вашою метою не має бути видання однієї книжки за все ваше життя. Варто рухатись далі, хотіти видаватись і далі.

Давайте читати ваш текст незнайомим людям, а не друзям і близьким, якщо ви хочете об’єктивної оцінки вашої праці.

Автор не має просто сидіти і чекати коли його запросять на інтерв’ю, повезуть із промо-туром, влаштують автограф-сесію тощо. Автор має брати у організації  всього цього активну участь. Перший крок – спілкування з читачем через Інтернет.

Коментарі організаторів та учасників курсу:

Валентина Бочковська, директор Музею книги і друкарства України:
«Музей книги і друкарства України, який має презентувати книги, говорити не лише про історію, але і про сучасну літературу, запрошуючи авторів та видавців, організовуючи щороку фестиваль дитячої літератури, просто не може стояти осторонь літературних процесів. Ясно, що нам не всіх вдається залучити, але це вже хоч щось. Наш провідний науковий працівник Мар’яна Хемій – це джерело багатьох цікавих ініціатив. В тому числі вона співпрацює із Центром літературної освіти і саме вона привела їхню команду до нас в музей. Ми познайомились із Дмитром Стретовичем, з Олею Гончар і погодились на проведення їхніх заходів у нашому музеї. 

У той час, як держава все ще залишається байдужою до культурної діяльності державних установ, таких, як наш музей,  до нас приходять такі молоді, освічені та надзвичайно ініціативні команди. Вони, очевидно, бачать тут для себе перспективи і тому у нас є можливість для співпраці. І це дуже велика радість для мене. Їхні заходи у нас проводяться уже втретє і за цей час у нас уже побували, здається, всі відомі сучасні українські письменники, критики та видавці. Всі вони зацікавлені в тому, щоб тут бути, їм тут подобається. Мене, не лише як директора музею, а ще й як автора та упорядника наукової літератури також цікавлять стосунки із видавцями, документальне оформлення, вподобання сучасного читача тощо. Всі ці процеси нам необхідно знати. Одна із моїх колег зі Львова, Олена Кіс-Федорук, навіть зауважила, що, сидячи на лекції в рамках цього курсу, вона нарешті мала змогу ретельніше роздивитись виставкову залу, в якій проходила лекція і ще більше зацікавилась тим, що лежить у вітринах. Ось таке враження справляє це приміщення.

Музей буде цікавим лише тоді, коли сюди приходитимуть люди, насправді зацікавлені літературою. А для цього потрібен особливий привід. Не буде навіть найбільший фанат музеїв щовихідних планувати собі похід до Музею книги просто так. Йому треба запропонувати якусь подію, заради якої варто прийти. Нові виставки у нас відкриваються десь раз на місяць, що теж, звичайно, не рідко. Але цього недостатньо. Така літературна школа – це чудовий привід тут зібратися, поспілкуватися. Також це привід надихнутися самим музейникам. Коли ти відчуваєш, що не лише тобі цікава ця література, а ще стільком людям різного віку з різних куточків України і що ти маєш чим із цими людьми поділитися, то це дуже надихає».

Дмитро Стретович, координатор Літклубу «Маруся», співзасновник Центру літературної освіти:
«З музеєм книги дуже приємно працювати. Вони завжди ставляться до наших заходів як до свого власного проекту, допомагають у всьому, переймаються, щоб все пройшло добре і комфортно. Для нас це місце також є особливим, оскільки ми займаємось літературою, книговиданням, а тут якраз можна побачити як це все в Україні починалось. Саме приміщення і навколишня територія  - дуже зручні для командної роботи. Такі заходи, як наш курс, перетворюють музейний простір на живий, динамічний простір».

Олександр, учасник курсу:
«Я дуже вдячний організаторам за можливість отримати цей унікальний досвід. Таку інформацію можна збирати роками, а можна отримати за два дні тут, спілкуючись із видавцями, редакторами, літературними агентами. Місце, де проходить захід обране дуже символічно і вдало. Тут була перша друкарня в Києві й одна з перших в Україні. Це був потужний видавничий та культурний осередок. У цього місця є своя особлива харизма. І сам музей дуже цікавий. Дуже добре представлений розвиток видавничого процесу: можна роздивитись як працювали різноманітні старовинні друкарські станки, машини, преси тощо. Вважаю, що Центр літературної освіти – прекрасна ініціатива саме в тому плані, що це є неформальна освіта, не академічна, а саме така, доступна для всіх».

Анна, учасниця курсу:
«Була в цьому музеї і раніше, але частіше - на виставках, що проходять у залі на другому поверсі. В цій же залі (зала стародруків - Є. Г.) я сьогодні вперше. Такий захід, як це курс, дуже доречно проводити саме в цьому музеї. Тут можна не лише навчитись новому, а й побачити як книговидавничий процес виглядав раніше. Тут присутній певний творчий настрій, якого, скоріше за все, не було б, якби це проходило просто в якомусь інформаційному центрі із пластмасовими меблями. Тут, у такому оточенні, мені легше сприймати себе як творчу особистість. Інформація, яку ми тут отримали, допомагає структурувати власні думки, зрозуміти з чого саме починати свій творчий шлях, за який кінець палиці братися, як то кажуть».

Зоя, учасниця курсу:
«Тут дуже приємна атмосфера всередині і дуже гарне подвір’я, куди можна вийти подихати свіжим повітрям. Я тут уже вдруге саме на заходах Центру літературної освіти. Минулого разу брала участь у Весняній літературній школі, що тривала тут чотири дні поспіль. Ці лекції вимагають неабиякої концентрації уваги і навіть врешті-решт виснажують емоційно, але воно того варте. Автор, як правило, доволі емоційно підходить до процесу видання власної книжки. Він спочатку не може на це дивитись холодним поглядом, як на бізнес-проект. Тут вчать дивитись саме таким поглядом. Для музею такий захід - це чудова нагода привабити більше відвідувачів. Якби вони не проводили численні заходи такого плану, то залучити аудиторію було б значно важче. Зараз занадто багато різної інформації, яка весь час оновлюється, змінюються канали цієї інформації. Тому такий інтерактив в музеях дуже важливий».

 
Євгенія Гринь
Фото - автора, та Центру літературної освіти