Музей чи церква: хто переможе у двобої за полотна Альтамонте

«Диму без вогню не буває» - у нас в країні ця приказка підтверджується практично кожного разу, коли у ЗМІ з’являється якась неоднозначна інформація чи сенсація. Підтвердилась вона і цього разу, коли наприкінці червня у офіційних прес-релізах про візит Міністр культури Євгена Нищука до Польщі  було зазначено, що під час зустрічі з Міністром культури та національної спадщини Польщі Малгожатою Оміляновською було порушено питання «експонування та реставрації «батальних полотен Мартіно Альтамонте «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами». Всі, хто в темі, здивувалися такому формулюванню, бо 2 роки тому тільки завершилась їхня епохальна реставрація, що коштувала близько 5 млн. євро. Ну а потім стало зрозуміло: найвідоміші полотна України знову хочуть передати з музеїв до костелу.

Довідка:
«Битва під Віднем» - батальне полотно розміром 8х8 метрів, написане у 1688 р. на увічнення перемоги об’єднаного війська під проводом польського короля Яна ІІІ Собєського над турками-османами, що мала місце 12 вересня 1683 року. «Битва під Парканами» - найбільше у світі батальне полотно, розміром 10х8,5 м. Полотна писалися для костелу та утворювали разом з "лицарськими" рельєфами на фризі та нагробками Жолкевських єдиний пантеон лицарської слави. До ХХ ст. із 7 батальних картин Альтомонте  збереглося лише дві.

Впевнена, що представники пам`яткоохоронної сфери не забули ту бурю емоцій і протистояння, яка у 2012-му році була спричинена прагненням повернути полотна XVII ст., які в роки войовничого атеїзму в 1960-х рр. були врятовані від нищення Борисом Возницьким, до римо-католицького костелу Святого Лаврентія у Жовкві на Львівщині. Це був чи не єдиний резонансний випадок, коли Музейна рада, скликана тодішнім міністром Михайлом Кулиняком, показала свою дієвість: адже саме завдяки резонансу і публічності обговорення вдалося перемогти опонентів і полотна були розміщені у Золочівському та Олеському замках.

Проте на початку липня 2014 р. як грім з’явилася новина: створена комісія, завданням якої є перевірити стан збереження полотен у замкових експозиціях та умови експонування: дотримання вологісного, температурного режиму тощо. Все це виглядає як робота звичайної робочої групи, про існування якої лише чула директор Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Що свідчить про те, що комісія не була «реставраційною» - а скоріше політичною. Чому так – бо навіть приблизний склад комісії на сьогодні є таємним, одні не хочуть, а інші бояться називати прізвища «експертів»… Проте, не на диктофон, ще один фахівець пам`яткоохоронної галузі, що попросив не називати його прізвища, оприлюднив інформацію про те, що насправді завданням комісії є легітимізувати спущене «згори» рішення про передачу полотен до костелу у м. Жовкві, завуалювавши його під «тимчасове експонування протягом 3-х років».

Нажаль, я практично не зустрічала жодної людини, яка була б задоволена тим, як саме полотна «вписалися» в інтер’єр музеїв-замків. Невеликі кімнати не дають можливості якнайкраще оглянути полотна з належної відстані, вони фактично «тримають» стіни від стелі до підлоги.  Власне, ці аргументи і використовують прихильники повернення полотен до костелу – бо там місця значно більше. Проте кожен реставратор розуміє, якої шкоди може завдати використання свічок під час богослужінь, яскраве освітлення, волога, яку будуть заносити з собою відвідувачі… І найголовніше – в костелі немає охорони!..

«Я вважаю, що полотна мають бути повернені до костелу – це моя думка і вона є загальновідомою.  Бо для нього, у Жовкві, на замовлення його власників полотна й були написані. Я розумію кожного музейника, який до кожної музейної речі ставиться як до своєї власної, як до дитини, але у всьому світі є чітке усвідомлення, що рухома і нерухома частини пам’ятки мають експонуватися – спільно.  Історія зі спадщиною Пінзеля, коли парафіяни не віддали на експонування храмову скульптуру, показала нам, що люди вже цілком усвідомлюють, наскільки цінність творів мистецтва підвищує рівень храму. Те ж  саме стосується і Жовкви:  кількість парафіян костелу Святого Лаврентія не перевищує 200 чоловік, але то є  люди багатьох національностей, не тільки поляки,  які мають право мати в костелі те, що йому історично належить.  Представники Львівської галереї мистецтв вважають, що передавши полотна до костелу, ми віддамо їх до Польщі… Це цілковитий абсурд – полотна так і залишаться частиною музейного фонду.  А тим, хто дуже хвилюється за збереження,  розказує про свічки і температуру, я  можу відповісти, що у костелі все це можна зробити, при сучасному рівні технологій, і буде ще краще, ніж у музеї – повірте, я знаю, про що кажу», - запевнив один з членів відомчої «таємної» комісії, директор Жовківського історико-архітектурного заповідника Володимир Герич.

При цьому справедливо зазначив Володимир Пшик, що всі, хто обстоює варіант повернення до костелу мовчать про той факт, що близько 7 портретів шляхти, які раніше були у соборі Св. Лаврентія у Жовкві, зараз перебувають у Домініканському соборі у Кракові – і НІХТО не говорить про факт «історичного повернення у рідне лоно», у Жовківський костел, цих творів мистецтва…

Що ще цікаво – сама церква, тобто настоятель костелу і парафіяни, в цій історії взагалі не фігурують, їхнього голосу не чути (спроби додзвонитися були марними), хоча ним прикриваються.

 «Я в архіві маю листи батька, до міністерства культури та інших інстанцій, де він з розпачем пише, що до костелу віддавати полотна категорично не можна!  Його позиція була одна і постійна – лише в музеї. Борис Григорович не підписав навіть свого часу перший варіант контракту, надісланого польською стороною,  де обумовлювалося експонування полотен у Жовкві.  Він завжди наполягав і остання версія договору про реставрацію в Польщі стосувалася експонування батальних полотен в музеях Львівської національної галереї мистецтв», - з розпачем коментує ситуацію Лариса Разінкова, директор Львівської національної галереї мистецтв.

Що ми маємо?

Львівська громадськість, згуртована і єдина, як завжди стала на захист позиції галереї.16 липня 2014 р.відбулось засідання постійної комісії з питань культури, історико-культурної спадщини, духовного відродження та засобів масової інформації Львівської обласної ради з цього питання. 18 липня 2014 р. учасники засідання Наглядової ради із збереження спадщини Бориса Возницького одностайно розкритикували спроби переміщення батальних картин Альтамонте з музею у діючий костел Св. Лаврентія і вирішили звернутися до Президента України Петра Порошенка та прем`єр-міністра України Арсенія Яценюка з проханням не допустити передачі картин Альтамонте у діючі культові споруди.

Як відомо, таємнича комісія поки що жодного рішення не виносила. Днями має відбутися розгляд питання на базі Міністерства культури України… Дуже хочеться, щоб розгляд конкретної ситуації не перейшов у площину з’ясування особистих стосунків, коли ті, хто вже кілька років марять, уявляючи себе у директорських кріслах, називають себе директорами, будучи на посадах звичайних науковців, отримають шанс зробити марення дійсністю…

Якщо чесно, то, забігаючи наперед, кожен може уявити собі, яким може бути політичне рішення, в ситуації, в якій зараз перебуває Україна, коли важлива кожна і будь-яка підтримка країн-партнерів. Щоправда, це послуги різних площин і співставляти їх не можна категорично. Це нечесно і по-шахрайськи.

От тільки найогиднішим у цій історії є те, що поки на Сході десятками і сотнями гинуть українські воїни і мирні жителі, коли в країні криза, негідники стиха роблять свою справу, яка не те що не на часі – про неї соромно говорити всім, окрім тих, хто, очевидно, матиме від неї зиск!