Які репортажі нам «улыбаются»?

Напевно, одним із найпроблемніших аспектів роботи Харківського літературного музею є співпраця зі ЗМІ. У спробах бути постійно присутніми в сучасному інфопросторі доводиться миритися з певними прикрими моментами цієї співпраці. Наприклад, орфографічними, пунктуаційними та фактичними помилками у текстах про музейні заходи (нічого, головне, що інформація дійде до майбутнього відвідувача!). А кому зі співробітників не доводилося довго викручуватися, коли журналіста ніяк не задовольняли відповіді на питання без бажаних "смажених" фактів (про коханців, коханок, нетрудові прибутки, позашлюбних дітей, грандіозні скандали давно спочилих письменників  і таке інше)?..

Звісно, працівникам мас-медіа слід боротися за увагу читача, однак невже цього можливо досягти лише ціною перекручень?

Здавалося б, під час військових дій у країні варто бути ще більш уважними до того, про що пишеш, але на це в окремих «акул пера», вочевидь, бракує часу, можливостей чи елементарного фахового рівня. Унаслідок цього ми в Літмузеї отримали вчора новий мем, який тепер додаємо мало не до кожної фрази: "улыбается девушка".

Породила його публікація Ірини Зозулі, журналістки "Комсомольской правды в Украине", котра, побачивши в мережі фейсбук фоторепортаж про поїздку співробітників Харківського літературного музею в одну з військових частин (зазначу відразу - грамотний і коректний репортаж нашої колеги Ольги Різниченко, організаторки та учасник заходу), вирішила зробити власний матеріал про цю подію. Задля цього п. Ірина звернулася до завідувачки освітнього відділу музею Ольги Черемської та попросила її дати коментар. На підставі цих двох цілком адекватних джерел журналістці вдалося створити доволі своєрідну новину, що, вочевидь, відповідає її уявленням про "зажигательный" текст.

Приміром, починається він фразою "сотрудники харьковского литмузея развлекали военных на передовой" (залишається тільки дякувати, що не "сотрудницы", не "стриптизом" та не "под пулями"), що не надто відповідає дійсності. На щастя, "передової" у Харківській області поки що немає, а лекція п. Ольги Черемської, хоч і інтерактивна, усе-таки має більше освітній, аніж розважальний характер, не даремно ж її "ребята слушали с открытыми ртами". Подібних зужитих стилістичних штампів у публікації багато, і ми розуміємо, що вони - лише вимога редакційної політики: "Оказалось, что парни там активно читают украинскую литературу, просили привезти "Чорну раду" и "Мину Мазайло" Пантелеймона Кулиша, - улыбается девушка" тощо.

От тільки "девушке", тобто Ользі Черемській, яка нібито "улыбалась", даючи коментар по телефону (і, звісно ж, не отримавши потім матеріалу на погодження), стало не до посмішок, коли публікацію поширили ще на кількох ресурсах, бо ж вона, безумовно, не говорила, що комедію "Мина Мазайло" написав Пантелеймон, а не Микола Куліш... Звісно, для журналістки такі дрібниці не мають значення.

Багато хто з колег переймався з приводу небезпечних "развлечений на передовой" і ми дякуємо їм за підтримку, однак це, як то кажуть, не наші медалі. Літературний музей планує й далі провадити освітню й популяризаторську роботу, у тому числі й з українськими військовими, якщо це дозволятимуть обставини. А от щодо коментарів та репортажів після подібних казусів виникає великий сумнів: можливо, краще залишатися поза увагою преси, аніж користуватися подібною увагою?..