Стильні Великодні прикраси-аксесуари власноруч - у Музеї-квартирі Павла Тичини

Кожне свято має свої традиції.  Іноді - це створені родиною чи кількома поколіннями ритуали. Іноді - обов"язкові елементи інтер"єру та оздоблень. Іноді - ціла низка невід"ємних атрибутів та дійств, які роками накопичували наші пращури.

Важливо сьогодні створити таку атмосферу, щоб молоді покоління не відкидали ці традиції, а з радістю і приємністю підтримували їх, створюючи святову атмосферу вдома та довола себе. Проте, не варто забувати, що з плином часу з"являються нові модні тенденції, які також впливають на нас усіх, особливо - молодих. 

Одним з  свят, яке повертає нас до витоків народних українських традицій, є Великдень. Вже багато років відроджується традиція писанкарства. Сьогодні практично усі діти вже можуть писати писанки, знають і про символіку, і про значення кольорів. Майже в кожній школі вчителі разом з учнями, батьки вдома з дітьми, на музейних майстер-класах захоплено й радісно пишуть ті малюнки, в яких іще тисячі років тому наші предки закодовували символами цілі оповіді, побажання, пророцтва.

Цього року ми вирішили запропонувати нашим відвідувачам власноруч створити яскраві, радісні, прості аксесуари, які стануть в нагоді, коли діти збиратимуть великодній подарунок своїм батькам, бабусям, друзям.

Ми так думали, що ці речі стануть в нагоді як подарунки. Але під час занять виявилося, що більшість учасників наших занять не дуже й хочуть роздаровувати створені ними пуделка для великодніх подарунків. Вони сказали, що прикрасять ними святковий стіл, чи поставлять на підвіконні, чи повісять на цвяшку в холі квартири, абопоставлять у себе на письмовому столі.

Ми спочатку трохи засмутилися, хоча свого настрою не виказували відвідувачам. Але пізніше, обговорюючи перші заняття, зрозуміли, що просто наші діти - маленькі егоїсти і не хочуть розлучатися з створеними незвичними, модними, оригінальними, стильними корзиночками.

І нічого поганого і дивного в цьому немає.  Якщо хтось з нас колись писав писанки, то пригадайте свої перші спроби. Ті написані невпевненою рукою писанки були для нас найкрасивішими, найдорожчими. Ми б їх не продали ні за які гроші! Та й дарувати не дуже хотіли, бо мріяли залишити собі.

От так і наші відвідувачі - поки що не дуже прагнуть віддаровуаати комусь свої стильні великодні прикраси-аксесуари. Особливо гордовито вони йшли вулицею і розуміли, що на них дивляться усі перехожі. Дивляться і усміхаються.

Ми бажаємо усім колегам веселих Великодніх свят, які б пройшли у мирі і в колі наших родин.