Віра Свєнціцька (1913 – 1991)

28 серпня 2013 р. минуло 100 років від дня народження Віри Свєнціцької, відомого мистецтвознавця, дослідниці давнього українського мистецтва, довголітнього працівника Національного музею у Львові. Її батьки – Іларіон Свєнціцький (1876–1956), організатор і директор Національного музею у Львові (1905 –1952)  та Анісія Вострякова, родовита росіянка з Москви, яка бездоганно володіла українською мовою,  також працювала в музеї, досліджувала  давнє шитво й килими. В родині панувала атмосфера любові до української культури, рідного слова, пам’яток старовини.

Свою освіту Віра Свєнціцька розпочала в євангелістській школі (1920 – 1924 ), згодом продовжила навчання у гімназії сестер василіанок. Тут учениці отримували прекрасну освіту та гідне виховання. Класним керівником Віри була колишня  хорунжа Українських січових стрільців Олена Степанів (1892 – 1963), в подальшому відома вчена, географ. Саме ця жінка прищеплювала молоді високі ідеали служіння  своєму народу.

Після успішного закінчення гімназії  у грудні 1932 р.  Віра вступила на гуманістичний факультет Львівського університету, де керівником кафедри  польського та східноєвропейського мистецтва був один із перших польських іконологів професор Владислав Подляха (1875–1951).

В Національному музеї у Львові Віра Свєнціцька працювала з 1932 р., систематизовуючи й опрацьовуючи дерев’яні ручні різьблені хрести ХVІІ – ХХ ст. В літописі  Національного музею  1937 р.  виходить друком її перша наукова праця «Спроба систематизації ручних різьблених хрестів ХVІІ–ХХ ст.», яка згодом, 1939 р. лягла в основу магістерської роботи «Українські різьблені  ручні хрести ХVІІ–ХХ ст.».

Навчання у Львівському  університеті  В. Свєнціцька завершила в грудні 1939 р., незважаючи на вересневі події – приєднання Західної України до Радянського Союзу.  Запис в її заліковій книжці підтверджує, що вона «набула право до диплому магістра філософії у галузі історії мистецтва 16 грудня 1939 року».

З молодих літ  Віра Свєнціцька виявила твердий характер і  позицію у справах, які вважала принциповими. Після проведення польською владою 1930 р. пацифікаційних акцій проти українського населення відбулися численні арешти і судові процеси. Слід згадати про «Варшавський процес» проти ОУН  1935 – 1936 рр., у якому одною з обвинувачених була Віра Свєнціцька. Її арештували  1934 р. і  півроку утримували в одиночній камері львівської тюрми «Бригідки».

З 1941 р. по 1948 р. Віра Іларіонівна завідувала музейними фондами. В роки німецької окупації разом з батьком доклала чимало зусиль для збереження цілісності музейних збірок.

         У 1948 р. за сфабрикованими документами, як колишній член ОУН, була засуджена до двадцяти п’яти років ув’язнення і заслана до Сибіру, після восьми років відбування покарання звільнена 1956 р. в час «хрущовської відлиги».

         Повернувшись до музею, надолужувала упущене, систематизувала тисячі творів, переданих до НМЛ (тоді Львівський державний музей українського мистецтва) з розформованих радянською владою впродовж 1939 – 1941 рр. збірок інших музеїв.

Через десять років Віра Іларіонівна очолила відділ давнього українського мистецтва, досліджувала іконопис, скульптуру, малярство, народне мистецтво. Багато часу проводила в експедиціях по теренах Західної України, обстежуючи церковну старовину, рятуючи пам’ятки від знищення, поповнюючи музейні фонди експонатами. Любила подорожувати, фотографувати, захоплювалася і знала українську поезію та музику.

У 1965  дослідниця завершила й успішно захистила у Києві  під науковим керівництвом проф. Я. Затенацького кандидатську дисертацію. Її дослідження стало основою опублікованої 1966 р. фундаментальної монографії «Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві ХVІІ ст.», в якій велику увагу приділено з’ясуванню національних особливостей мистецтва, засобам виявлення ідеї мистецького твору й створення художнього образу.

Широке визнання серед мистецтвознавців та громадськості здобули   також видані у співавторстві альбоми «Український середньовічний живопис» (співавтори Г. Логвин, Л. Міляєва, 1976 р.), «Спадщина віків. Українське малярство ХІУ – ХУІІІ ст. у музейних колекціях Львова» (співавтор О. Сидор, 1990 р.).

У шеститомній «Історії українського мистецтва» її авторству належить стаття «Мистецтво ХІУ – першої половини ХУІІ ст.», опублікована у другому томі  1967 р. У статті вперше наголошено на існуванні двох основних тогочасних осередків українського іконопису – перемишльського та львівського.  

Автори альбому «Українське народне малярство ХІІІ – ХХ ст.: Світ очима народних митців» (співавтор В. Откович,1991 р.) удостоєні Національної премії імені Т.Г. Шевченка  1995 р.

Віра Свєнціцька на початку 1970-х рр. побудувала експозицію давнього українського мистецтва в залах музею по вул. Драгоманова, 42, яка з незначними змінами проіснувала до 1990 р. За її консультаціями також формувалися експозиції народного мистецтва, мистецтва ХІХ – початку ХХ ст., вона була автором першої експозиції художньо-меморіального музею Олени Кульчицької та численних музейних виставок, в їх числі й щорічних, присвячених Тарасу Шевченку. У 1988 р. дослідниця організувала виставку «Світ очима народних майстрів» (до 75-річчя відкриття постійної музейної експозиції), а 1990 р. з ініціативи Свєнціцької та з її безпосередньою участю у Національному музеї відбулися музейні читання до відзначення 125-ліття Галицького митрополита Андрея Шептицького і 85-ліття заснування Національного музею у Львові, й відкриття великої виставки «Митрополит Андрей Шептицький та Національний музей у Львові».

Багатогранні заслуги Віри Свєнціцької в галузі  наукових досліджень, збереження музейних збірок і популяризації українського мистецтва були відзначені присвоєнням їй звання заслуженого працівника культури  України.

         Віра Свєнціцька все своє свідоме подвижницьке життя віддала Національному музеєві у Львові, берегла музейні фондові збірки, нерідко ціною власного здоров’я. Тільки завдяки її наполегливій та систематичній праці збережена в цілісності збірка давнього українського мистецтва (понад 10000 творів), яка знаходилася у приміщенні Вірменського собору у Львові. Віра Іларіонівна завжди була високим моральним авторитетом, слугувала  для музейників власним життєвим прикладом, допомагала молодим дослідникам віднайти свій науковий шлях.

         Померла 21 травня 1991 р., похована на  Личаківському цвинтарі у родинному гробівці.

Експозиція побудована на історико-документальному матеріалі, пов’язаному з особою Віри Свєнціцької та її родинним оточенням. Варто зазначити, що експонати виставки надійшли до музею як спадщина після смерті сестри Віри – Марії, 2006 р. Родина не займалася приватним колекціонуванням, тому вибрані для експонування твори малярства і графіки є дарунками авторів, які у свій час співпрацювали з Іларіоном і Вірою Свєнціцькими.

Вітальня в помешканні Свєнціцьких, її ще називали «велика кімната», зустрічала гостей портретами членів родини роботи відомих українських художників Романа Сельського, Миколи Федюка, Фотія Красицького, Ярослави Музики, натюрмортами і пейзажами Карла Звіринського, Миколи Глущенка, Івана Іванця, Григорія Смольського, графікою Олени Кульчицької. Через прочинені двері на стінах другої кімнати можна було побачити твори Михайла Андрієнка-Нечитайла, Івана Труша, Модеста Сосенка, Олекси Новаківського, Івана Северина.

В експозиції представлено фотокопії із саморобного зошита Ярослави Музики під назвою «Сибірські нотатки». Це галерея жіночих портретів, виконаних олівцем в першій половині 1955 р. в одному з сибірських таборів, отже в останні місяці перебування художниці в ув’язненні. Тоді ж вона на одному з пересильних пунктів зустрілася з Вірою і виконала її чотири портретних начерки. Цьому альбому Свєнціцька присвятила статтю «Жіночі портрети з сибірського щоденника Ярослави Музики», опубліковану вже після її смерті.

Пізніше, у Львові в 1962 – 1963 рр. Я. Музика створила олійний портрет Віри Свєнціцької. На полотні немає нічого зайвого, жодного натяку на пережите, але у розвороті постаті та рішучості погляду відображені незламність духу і внутрішня сила особистості.

Окремий розділ експозиції складають фотокопії особистих документів Віри Свєнціцької.

Улюбленою справою всіх Свєнціцьких було фотографування, це захоплення ставало в нагоді як у праці, так і в провадженні  життєпису родини. Завдяки цьому на виставці представлено численні фотографії з родинних альбомів.

                                   Головний хранитель Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького,

Данута Посацька