Антін Нивинський та Галина Журба. Воскреслі імена

Імена  Антона Нивинського  та Галини Журби  часто з’являються на сторінках волинської та галицької періодики 20-30-х років. Тодішні українці  знали їх як родину  активних просвітян і талановитих письменників. Нинішнім читачам ці імена невідомі, бо все, що написалося ними, було під забороною.

Народився Антін Нивинський (літературний псевдонім Антін Чекмановський) 3 серпня 1890 р. у селі Тинному, біля Рівного (нині околиця Рівного). Батько - урядовець, мати – із роду священиків Чекмановських. Навчався у Рівненській гімназії.

Під час Першої світової війни побував на фронті. На початку 1917 року повертається до Рівного і поринає в національно-політичну діяльність.

Ось як згадувала про свого чоловіка письменниця Галина Журба у передмові до другого видання повісті А.Чекмановського «Віки пливуть над Києвом» (Нью-Йорк: Наша Батьківщина. – 1964 р.) : «...Один з найактивніших організаторів національно-культурного й політичного життя Рівенщини, рівенської «Просвіти»; довголітній член управи й секретар тієї останньої. Як громадський робітник, скромний і працьовитий, далекий від роблення будь-якої кар’єри на громадській ниві, проробляє довгі роки, поруч з іншими, цю «чорну», невидну роботу, яка згодом лягла в основу національно-політичного  відродження Волині.

З упадком української державности та приходом польської окупаційної влади на західню Волинь, Антін Нивинський стає в ряди безкомпромісових борців проти тієї влади і з цих позицій не сходить до самого кінця польської окупації українських земель. Підпорядкувавши цілком своє особисте життя тій політичній бо­ротьбі, живе весь час у тяжких матеріяльних злиднях, мешкаючи в  Рівному та Здолбунові (1920—1933 рр.). Як журналіст, працює по­стійно у місцевих волинських часописах: «Громада» в Луцьку, яку сам редагує (1923 р.), потім як співпрацівник «Української Громади», яку видає пок. сен. Черкавський; також у «Громадськім Голосі»  та гумористичному „Зизі"  (Львів).

Літературну діяльність розпочинає дуже молодим, друкуючи свої перші оповідання в «Українській Трибуні» (Варшава, 1920 р.), новеля «Ті і та» та ін. В альманасі «Метуса» 1922 р. оповідання: «Соняшні сльози», «3ейда Пук», «Пані Ія та Кардинал», «Рибалка Круть» та багато інших. В «Новій Україні» (Прага, 1925 р.) но­веля «Легенда про безодню» та у варшавському альманахові-квартальнику «Ми» (1933) оповідання «Поліщуцька мати», — всі три   гарні   довгі   оповідання   з   циклю    «Поліські    оповідання».    У львівському літературно-мистецькому журналі  «Назустріч»   (1936) — новеля «Самсон і Даліля».

З недрукованих речей Чекмановського, які пропали будь у Львові з приходом большевиків 1939 року, будь у варшавській пожежі 1944 року, були: «Збірка поліських оповідань», з яких друковані були вищезгадані три, «Рибалки», «Охрим Сірин», істо­рична повість «Полум’яний їздець» та «Здобувачі», написані між 1933—1939 роками. Усі загинули в рукописах.

Антін Нивинський (Чекмановський) помер 3 грудня 1945 року в Скаржиську, в Польщі, під большевицькою окупацією, в самоті й забутті, переживши перед тим ціле пекло варшавського повстання (1 серпня — 16 вересня 1944 року), на хворобу серця, яку зав­дячує важким умовам польської окупації  Волині та громадській праці в цих умовах, матеріяльним злидням, неоднократному пере­сиджуванню у в’язниці, тощо.

З усього письменницького дорібку Антона Чекмановського за­лишилася одинока, мабуть, повість «ВІКИ ПЛИВУТЬ НАД КИЄВОМ», видана вперше у Львові, 1938 р. (видавництво «Батьків­щина»), якої єдиний примірник зберігся у д-ра Івана Дурбака, дякуючи якому, маю можливість перевидати її тепер та поручити ласкавій увазі читачів» . 

Навесні 1925 року Антін Нивинський з дружиною Галиною Журбою переїздять з Рівного до Здолбунова. Саме у Здолбунові вони відновили діяльність «Просвіти» і співпрацювали з місцевою книгарнею «Відбудова». Тоді вони розповсюджували українські часописи, книги, створювали бібліотеки, читальні. 

 Найповажніший рівненський краєзнавець минулого століття Григорій Дем’янчук  у своїй книзі дослідницьких нарисів «Воскреслі для життя» (Рівне: Оріана. – 1998 р.) писав: « ... На основі знайдених архівних документів можна передусім більше сказати про його просвітянську і політичну діяльність та умови життя в Рівному і Здолбунові. Був одним з членів-засновників «Просвіти» в Рівному у жовтні 1917 року ( про це дізнаємося з поліційних донесень та його статті в «Українській Громаді» (Луцьк, 1927, ч.18). Мав стосунки з ініціатором створення «Просвіти» головою повітової земської управи Федором Сумневичем, із сенатором Олександром Карпинським – головою ради «Просвіти», Миколою Литвицьким (літературний псевдонім «Бурлака») – віце-міністром внутрішніх справ УНР у 1920-1921 рр. На початку 20-их років весь час проживав у Рівному, з квітня 1924 року на деякий час переїжджає у Луцьк, де працює в газеті «Громада».

Перший арешт стався в жовтні 1923, другий – у квітні 1925, третій – у лютому 1927, четвертий – у березні 1928 років. Звинувачувався в антидержавній діяльності: спочатку – в  «комуністичній» (доказом були деякі «червоні» видання, виявлені при обшуку), потім - в українській націоналістичній. У протоколах допитів та інших документах слідства зафіксовано багато фактів, які конкретизують життєпис А.Нивинського, надрукований Галиною Журбою. На слідстві 1925 року, де йому інкримінували «поширення комуністичної літератури», один із свідків переконав прокуратуру, що А.Нивинський – «український націоналіст,хоч мав деякі книжки комуністичного змісту». Сам звинувачений зізнався: «До комуністичної партії не належу, комуністичної літератури не розповсюджував, ніяких політичних зібрань не організовував, належу до Української соціалістично-радикальної партії і як голова «Просвіти» в Здолбунівському районі працював на культурно-освітній ниві». Галина Журба, яка теж «проходила» в цій кримінальній справі, свідчила: «Політикою не займаюсь. У 1924 році як письменниця одержала від Нивинського, який був тоді редактором газети «Громада» в Луцьку, один номер радянського журналу «Червоний шлях» та один екземпляр американського комуністичного часопису з метою написання «Літературної хроніки» для «Громади».

Наведемо ще кілька рядків з поліційних спостережень: «З Луцька приїжджає (у Рівне) рідко, зустрічається з Козубом, Кентржинським, Остапчуком (діячі рівненської «Просвіти». – Авт.) і того ж дня виїжджає... Переніс свою активність до Луцька». Поліційні «слідопити», називаючи його «організатором повстанських боївок», скаржаться начальству, що він «досконало конспірується».

Дружина Антона Нивинського – Галина Журба (Гелена Маврикіївна Домбровська) народилася 11 січня 1888 року в містечку Соболівці Гайсинського повіту на Поділлі. У 1911 році виїжджає до Києва, де проживає до 1920 року. Друкується у газетах «Нова Рада» та в «Київській газеті». У 1917 році працює перекладачем в секретаріаті польських справ при Центральній Раді. 1920 року виїздить з Києва до Варшави, далі – до Рівного. У Рівному працює сестрою милосердя у шпиталі, пізніше – бібліотекарем. У «Просвіті», яку заснував Нивинський, була громадською бібліотекаркою. Одночасно читає лекції про історію українського народу та про природу рідного краю. У статті «З’ясування позицій», надрукованій газетою-одноднівкою «Боротьба»,що була випущена в Рівному 22 січня 1922 р. і конфіскована та заборонена, Галина Журба писала: «Мета наша вкорінити глибоко в думку нашого працюючого народу почуття національної гідності, незалежности, самородности й віри у свої власні сили і в цих засадах виховувати український нарід... Бо нічого не вартий той нарід, що культурно слабий, а політично не організований».

Найкращими творами письменниці можна вважати повісті «Зорі світ заповідають…» та «Революція йде…», опубліковані в 1930-их рр. в «Українській бібліотеці», яку видавав Іван Тиктор. На той час вони вийшли чималими накладами – 5 тисяч примірників. Твори отримали схвальні відгуки. А про Г.Журбу в Західній Україні почали говорити як про одну з найталановитіших тогочасних українських письменниць. Але перевидань своїх повістей вона так і не дочекалася.

І ось, нарешті, сталося: вперше в Україні у серії «Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному» вийшли окремими книгами повісті Галини Журби «Зорі світ заповідають...» (2011 р.) та Антона Нивинського «Віки пливуть над Києвом» (2012 р.) Читачі мають змогу відкрити для себе талановитих письменників, які чудово володіють українським словом, яскраво зображають життєві реалії і ненав’язливо їх осмислюють.

Інна Нагорна,
завідуюча Музеєм Уласа Самчука в Рівному