Музика душі

   

Так поетично можна сказати про творчість однієї з самих яскравих зірок в плеяді театральних художників ХХ ст. заслуженого діяча мистецтв РРФСР Софію Марківну Юнович (1910-1996), яка все своє життя присвятила театру і про, яку сьогодні піде мова в рамках святкування Міжнародного дня театру щорічно 27 березня.  

    Якось до музею художньо-меморіального Олександра Осмьоркіна завітали петербурзькі музикознавці Костянтин Учитель та Ольга Скорбященська, які перебували в Кіровограді в рамках Х-го музичного фестивалю ім. К.Шимановського. Знайомлячись з експозицією меморіального залу Олександра Осмьоркіна та довідавшись, що Софія Юнович  навчалася в його живописній майстерні, Костянтин Учитель із захопленням згадав, як в свій час будучи студентом Петербурзької  консерваторії йому з товаришами пощастило побувати у «святая святих» - майстерні відомої театральної художниці. Тендітна, маленька жінка з неабиякої сили характером, захопленим сприйняттям музики і живопису, непримирима в творчих процесах, створила там абсолютний дух мистецтва та нескінченого творчого пошуку. Атмосфера  щирості, відкритості, дружелюбності та здорового театрального гумору запам’яталася в той час юному студенту, а нині знаному музикознавцю, назавжди.

    Закінчивши в кінці 1930-х років Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури Всеросійської Академії Художеств,  де С.М.Юнович навчалася в театральній майстерні народного художника РРФСР М.П.Бобишева та живописній майстерні професора живопису О.О.Осмьоркіна, художниця згодом дебютувала в театрі ім.Є.Вахтангова, працюючи над оформленням «Солом’яного капелюшка» Е.Лабіша, після прем»єри якого вона стає знаменитою та  своєю у колі  чудових художників, серед яких були Володимир Дмитрієв, Петро Вільямс, Ісаак Рабинович, до речі, наш земляк, товариш О.О.Осмьоркіна, Олександр Тишлер та ін.    

    З успіхом успадкувавши театральні традиції Костянтина Коровіна та Михайла Врубеля, вона створює свій, ні на кого не схожий, власний творчий почерк. Як органічно і різноманітно, наприклад, створює вона стародавню архітектуру, народне мистецтво, іконопис у виставі  «Царська  наречена» М.Римського-Корсакова, і в цьому ми переконуємося, споглядаючи один із ескізів до цієї вистави під назвою «Дзвін», представлений в музейній колекції «Учні О.О.Осмьоркіна». Скільки експресіі, живописної гармонії, темпераментності та оригінальності відчувається в творі. Про її роботу до цієї вистави дуже влучно сказав режисер Державного Академічного театру опери та балету Р.Тіхоміров:  «Первый акт вызывает недоумение, второй - возмущение. В третьем акте ты начинаешь привыкать. А в четвертом ты понимаешь, что это гениально!»

    На диво багатогранна Софія Марківна з однаковою художньою впевненістю і образною пластикою втілювала на сцені вистави різних жанрів і тем - драматичні і музичні, комедії і фарси, трагедії і драми, опери і балети. Їй був близьким, як класичний, так і сучасний репертуар.

    Протягом свого художнього життя С.М.Юнович оформила понад сорок театральних постановок на сценах провідних театрів країни: Ленінградський академічний театр драми ім. А.С.Пушкіна (нині Олександринський театр), Ленінградський Великий драматичний театр ім. М.Горького (нині Великий Драматичний театр ім. Г.О.Товстоногова), Академічний Малий театр опери і балету ім. М.П.Мусоргського (нині Михайлівський театр), Ленінградський державний академічний театр опери і балету ім. С.М.Кірова (нині Маріїнський театр), Ленінградський державний театр музичної комедії, Новосибірський академічний театр опери та балету.

    Софія Марківна була легендою міста Ленінграда. Про неї ходило багато неймовірних, іноді смішних  історій, але підтекстом їх завжди було захоплення. Студенти бігали в театр на художницю Юнович, як в музей. Маючи прекрасну, простору майстерню майже в центрі  міста, мисткиня з задоволенням запрошувала до неї художників, акторів, музикантів, іноді там бували студенти мистецьких вузів.

    Від часу театральних постановок пройшли десятиріччя, трагічно обірвалось життя Софії Марківни,  але її мистецтво,  не перестає хвилювати, дивувати та радувати глядачів своєю витонченістю, музикальністю ритмів та сміливістю художніх рішень. Твори художниці зберігаються в багатьох музеях та приватних збірках. Найбільша колекція театральних ескізів знаходиться в Державному Центральному музеї музичної культури ім. М.І.Глінки, який в 2010 році представив ювілейну посмертну виставку художниці під ліричною назвою «Живопис музики».

    В художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна зберігається чудовий твір, який є окрасою музейної колекції та неодноразово експонується на тематичних музейних виставках -  графічний портрет Софії Марківни Юнович, виконаний у 1960 році товаришем О.О.Осмьоркіна - відомим російським та українським графіком, народним художник РРФСР, дійсним членом Академії мистецтв СРСР Г.С.Верейським, син якого Орест Верейський, до речі, теж навчався майстерні О.О.Осмьоркіна. В своїх спогадах він захоплено писав про свого учителя: «Я помню как радовался мой отец каждой встрече с Александром Александровичем. Он бывал у нас в квартире на Васильевском острове и каждый раз поражал отца обширностью знаний и точностью характеристик, когда речь заходила о художниках-современниках или давно ушедших, чьи имена остались навсегда живы и одинаково дороги обоим». Про теплу дружбу митців свідчить і дарчий підпис Г.С.Верейського вдові художника Н.Г.Осмьоркіній на портреті Софії Юнович: «Многоуважаемой Надежде Георгиевне в память о моем близком друге».

    Пройшли роки і цей прекрасний твір Н.Г.Осмьоркіна передала до художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна. Тож, завітайте до музею і пізнайте таємниці його зібрання…

Дячук Ірина, головний зберігач фондів
художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна
м.Кіровоград

Юнович С.М. Ескіз декорації до опери М.Римського-Корсакова «Царська наречена» 1960-і Папір, темпера, пастель, вугілля 63х62