Стародавні форпости на Дністрі - Жванець, Хотин

Запрошуємо відвідати історичні місця Поділля. Давній Жванець та Хотинська фортеця можуть багато про що розповісти туристам. Віками стоять стіни цих фортець, ніби "форпости" історичної пам'яті українського народу.

Під час екскурсії ви побачите місце історичної Хотинської битви, дізнаєтесь про перемоги козацьких військ, про видатних особистостей та складний шлях українців до власної незалежності.

Прямуючи до Хотина, ми будемо проїжджати такі населені пункти як с.Колибаївка, с.Ходоровці, с.Гаврилівці, с.Жванець. Перші згадки про ці селища датуються кінцем XIV початком ХV ст. 

За с.Ходорівцями можемо спостерігати, обабіч дороги, дворядну алею горіха волоського, яка є пам'яткою природи місцевого значення. Вік дерев 85 років, висота до 12 метрів, діаметр від 24 см. 

Проїжджаючи с.Гаврилівці, праворуч ми можемо бачити "Курган Слави" у вигляді срібного крила літака. 

Пам'ятник встановлений на місці загибелі радянських льотчиків під час Другої світової війни. Вони, виконуючи бойове завдання, повторили подвиг Гастелло та спрямули палаючу машину на скупчення техніки ворога біля зруйнованої переправи на Дністрі. Майже 30 років екіпаж для рідних вважався, як такий, що пропав безвісти. Місцеві слідопити розпочали пошук та після довгих пошуків, встановили прізвища всіх членів екіпажу літака. Це були лейтенант І.С. Кудашкін, штурман лейтенант О.В. Чернов, стрілець-радист сержант П.О. Уханов. Вони загинули 31 березня 1944 року.

Село Жванець (у давнину Званеція, Званеч, Званец, Званча) лежить на лівому березі річки Дністра, при злитті його з річкою Жванчиком, у мальовничій місцевості, що дістала назву "Подільська Швейцарія". 

В історичних документах Жванець згадується з 1431 року, коли польський король Ягелло за військові заслуги подарував його рицареві Свичку з Ленчина. 

Містечко знаходиться у місці злиття Жванчика та Дністра. На частині плато Лисої Гори знаходиться трипільське городище Жванець-Щовб, укріплене двома валами з кам’яним облицюванням. 

Збереглися залишки замку, побудованого на початку XVII ст. кам’янецьким старостою Валентієм Калиновським. У цей період в Україні поширювався новий тип бастіонних укріплень та Калиновський модернізував попередні споруди на місці замку з орієнтацією на новітні досягнення військового мистецтва. 

Жванецький замок було трохи пошкоджено під час Хотинської війни. Відбудував його Станіслав Лянцкоронський, власник Жванця з 1626 року. 

У 1621 році у замку на якийсь час зупинялися гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний і польський королевич Владислав.

Узимку 1653-1654 рр. замок взяв в облогу Богдан Хмельницький. Саме з-під Жванця гетьман відправився до Переяслава на зустріч з російським боярином Бутурлином. Тоді замок зазнав великої руйнації, а також у період турецького загарбання Поділля (1672-1699 рр.). 

Під час здобуття замку Яном Собеським (1673 та 1684 рр.) його було зруйновано та спалено.
Після визволення від турків у 1699 році Жванець утратив своє військово-стратегічне значення та на початку XVIII століття Лянцкоронські (нові власники) пристосували його під житло.

Проте турецько-татарський напад 1768 року та захоплення Жванця барськими конфедератами у 1769 році спричинили до нової руйнації споруди.

Нині замок зовсім утратив свою розпланувальну структуру. Збереглася тільки північна частина укріплення з північною баштою, а також рештками надбрамної та південно-східної башт. У найкращому стані п'ятикутна чотириярусна північна башта, що стоїть над стрімким схилом пагорба.

Жванецький замок досі не став об'єктом ґрунтовного наукового дослідження, а воно може дати, виходячи з попередніх спостережень, багатонадійні висліди. 

Проїжджаючи через село ми можемо спостерігати Вірменський костел Непорочного Зачаття Богоматері, споруджений орієнтовно у 1782 році в стилі бароко. Садиба його відома з вірменських джерел як "маленька стародавня Вірменська фортеця". 


Хотин.

Ой Хотине, граде давній,
На всю землю вельми славний.

Цими рядками про славу і широкий розголос - "на всю землю" - переможного для польсько-козацького війська закінчення Хотинської війни 1621 року починається одна з трьох найдавніше зафіксованих українських народних пісень, складена свіжими слідами оспіваних у ній подій.

Хотин знаходиться на відстані 25 км від м.Кам’янець-Подільського, який є найближчою залізничною станцією в цьому напрямку. Відстань від обласного центру автошляхами 60 км, від Києва 431 км.

Проїхавши центральною вулицею Хотина ми проїзжаїмо базар і виходимо на вулицю Фортечну. Тут, у двох кілометрах від центру міста, на його північній околиці височіє стародавня Хотинська фортеця.

Перед нами відкривається чудова панорама високих пагорбів, облицьованих білим каменем (піщаником) глибокі рови, засипані землею бастіони. 

Перед входом до фортифікаційних споруд у кінці вулиці Фортечної у 1992 році на честь 370-ліття з дня переможного завершення грандіозної битви між турецько-татарськими й польсько-козацькими військами споруджено бетонний пам'ятник, одягнутий у мідний панцир, Петру Сагайдачному й Запорізькому війську, які зупинили напасників Османської імперії і спасли Кам`янець-Подільський і Європу від катастрофи. Авторами пам'ятника є чернівецькі скульптори.

Переходимо оборонний рів через дерев'яний місток, який у давнину міг ланцюгами підніматись, закриваючи прохід через Бельську браму, а дорога, що вела до замку ставала перерваною. 

Більш ніж на кілометр вздовж високого скелястого берега річки тягнуться камяно-земляні укріплення. Унизу на скелястому мисі, - кам'яний замок XIII-XVI ст. прямокутний у плані, площею 1200 на 250 мерів, який оточує земляний вал із бастіонами. 

Споруджений він селянами хотинщини у 1718 році за проектом французьких інженерів. На території нової фортеці розміщувався комендантський двір, казарми для солдатів, майстерні, конюшні, лазні, складські й інші приміщення.
 
Ближе до нас знаходився мінарет від мечеті, що був зруйнований у 1941 році, коли Червона армія відступала і в ясну погоду з мінарету можна було вести коректування вогню по Кам`янцю-Подільському. 

По сьогоднішній день від цих приміщень збереглася тільки кам'яна церква, що була збудована в 1835 році для воїнів російського гарнізону. Тепер вона реставрована і стала діючою.

Трохи нижче - приміщення колишньої військової школи. У відбудованому приміщенні в пік туристичного періоду 70-80 рр. тут розміщувалась експозиція музею Хотинської фортеці. 

Кам'яна фортеця є досить цікавою архітектурною пам'яткою оборонної архітектури. 

Особливо відчувається її краса й величність, якщо із земляного валу спуститися дорогою, вимощеною кам'яними плитами, взятими з дна Дністра. Обходячи фортецю навколо по стежці, можна ближче розглядіти гарні візерунки на оборонних мурах, що досягають висоти 40 метрів і мають суровий та грізний вигляд, створюють враження потужних і монолітних. 

Зовні їх прикрашають викладені з червоної цегли чотири смуги, кожна з яких складається з декількох квадратів, вписаних один в одного, і розміщених над ними в чотири ряди ступінчатих пірамід, що завершуються хрестами. Такі мотиви часто зустрічаються в українському декоративному мистецтві, а саме у творчості народних майстрів Поділля. 

Струмок, що протікає повз фортецю, тече у глибокій долині (2,5 м.) яка перекривалась шлюзом і становила серйозну перешкоду для нападників. Струмок протікає повз Бендерську браму, до якої нагору вимощена теж дорога з плиток, та впадає у Дністер через Кам'янецьку водну браму, де могли швартуватись човни та інший водний транспорт. 

В'їздом до внутрішнього двору замку служив дерев'яний міст, відновлений у 1969 році. Раніше він піднімався і щільно зачиняв браму вхідної вежі, залишаючи перед входом глибокий рів. Праворуч від нього було місце, де нагромаджувалось різне майно і через отвір у мурові направлялось униз до Дністра, де вантажилось на судна і по Дністру перевозилось далеко до Чорного моря. 

Уявімо, що ворог зробив місток і розбив браму та входить на надбрамну вежу. Зверху на нього кидають каміння, списи, летять стріли, ллється смола чи окріп. Починається паніка і єдиний вихід це вбігати у двір фортеці. 

Перед нами дерев'яний місток, який під тисячами воєнних лихоліть ставав розбірним і під вагою наступаючих міг обломитись, а дошки розпастись. Унизу рів глибиною 7 метрів, де стирчать металеві списи й ось в цю пастку попадало чимало ворогів. 

Фортечний двір раніше був розділений на дві частини. Більша з них, де ми знаходимось, після того як перейшли "небезпечний" місток, забудована житловими будинками, і криницею по середині, діаметром 2,5 м і глибиною 65 м. Над нею із білого каменю зведена альтанка під гонтою, яка призначалась для гарнізону фортеці.

Менша частина між північною вежею і комендантським палацом - для військово-феодальної знаті. Колись її обрамляла аркада - галерея. Стіни комендантського палацу вкриті суцільним малюнком: шахове чередування червоної цегли і білокам'яних блоків. Портали і обрамлення віком з різного каміння відносяться до готичного стилю. 

Комендантський палац побудований у другій половині XV ст. Під ним розміщуються два великих підвали, в яких зберігались зброя і провіант.

Варто відмітити, що у фортеці функціонував водогін. Вода по керамічним трубам (їхній діаметр 8-12 см) подавалась із криниці на вул. Фортечній у житлові приміщення фортеці. Діяла також каналізація. При будівництві нової земляної фортеці на початку XVIII ст. водогін був зруйнований.

Від житлових споруд, а в давнину фортечний двір був щільно забудований, крім палацу залишився відновлений двоповерховий будинок, що прилягає до східного оборонного муру. Колись у його підземеллі знаходилась в'язниця. 

Тут був заточений та приречений до страти один із керівників селянського повстання 1490-92 р.р. Андрій Боруля. Середньовікова хроніка свідчить, що Андрія Бурулю " … відвезли до голови міста, який відрубав йому голову, а всіх його сподвижників наказав живими покидати з мурів Хотинської фортеці". 

У цьому ж приміщенні на другому поверсі розміщалась невелика замкова церква. Вона складалась із прямокутного нефу з напівкруглястою апсидою зі сходу і прямокутного притвору із заходу. Вікна церкви одночасно були і бійницями. 

Майже всю західну стіну центрального приміщення займає великий, прикрашений різьбою по каменю, портал. На внутрішніх стінах церкви збереглися фрагменти фресок кінця XV - поч. XVI ст. Малюнки по композиції й колориту фарб нагадують розписи українських хат - мазанок. 

Коли фортецею володіли турки церква була пристосована під мечеть і тут знаходився мінарет. 

Якщо піднятися на бойову площадку оборонних мурів і обійти фортецю по всьому периметру, можна ознайомитись із конструктивними й архітектурними особливостями оборонної лінії. 

Сама велика вежа - північна. Прямокутна у плані ( 12х18 м), вона має три яруси бійниць для важкої артилерії. На верху вежі є огороджена кам'яними зубцями бойова площадка, перекрита зверху пірамідальним шатром. Розрахована на самостійну оборону важких випробувань, вежа була останнім оплотом у захисті фортеці. Крім північної, вище фортечних мурів підіймаються ще чотири вежі: надбрамна, східна, комендантська та південно-західна, або ковальська. З веж є виходи на бойовий майданчик, який проходить уздовж оборонного муру завтовшки 5 метрів. Із зовнішньої сторони майданчик захищають трьохметрової висоти кам'яні зубці. 

Під час ворожих штурмів воїни із бойових майданчиків через щілини між зубцями стріляли, лили на голови нападників окріп, кидали каміння.

В Хотині збереглись руїни самої стародавньої фортеці, що знаходяться в землі та були знайдені під час розкопок у 1961-1964 рр. 

Тут жили люди ще в мідному віці (біля 5 тис. років тому). Саме тут почав свій розвиток Хотин. Спочатку це була невелика, побудована східними слов'янами стародавня фортеця. Незначні її сліди були знайдені під час розкопок. 

Точного часу забудови стародавньої фортеці встановити не вдалося бо з будівництвом кам'яного замку стародавні культурні нашарування були знищені. Поруч із стародавньою фортецею розкопані напівземлянкові житла з печами-кам'янками, що датуються IX - X ст., а на глибині 1,2 - 1,4 м. зафіксовано культурний шар VIII ст. 

Ці матеріали свідчать про існування Хотина як слов'янського поселення вже у VIII ст. і з того часу життя тут не переривалось.

Особливо великим населеним пунктом Хотин був у Х - ХІ ст. коли входив до складу Київської Русі і займав територію більше 20 га.
В розвитку Хотина велике значення мала торгівля, про що свідчить скарб ХІІ-ХІІІ ст. знайдений у 1890 р. У ньому більше тисячі монет із Саксонії, Тюрінгії, Чехії, Угорщини та ін. західноєвропейських держав. Цей скарб знаходиться зараз в Ермітажі Санкт-Петербургу.

Під час нашестя ординських завойовників Хотинська фортеця, як один із форпостів Галицько-Волинського князівства, охороняла важливу переправу на Дністрі і стримувала грабіжницькі набіги степових орд. 

Данило Галицький посилено будував нові й укріплював старі фортеці. В Хотині у 40-50 роках ХІІІ ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення. Цього вимагала поява кам'янометальних машин, що метали досить великі каміння. 

Залишки самого стародавнього кам'яного муру знайдено у глибині східного оборонного муру між північною й східною вежами і розкопані на території внутрішнього двору на глибині 6-8 метрів. 

З розвитком військової техніки Хотинську фортецю неодноразово перебудовували. Сама значна реконструкція проведена в ХV ст.

Фортечні мури тоді розширили, зробили їх у декілька раз вищими. При цьому платформу внутрішнього двору підняли на 8-10 метрів, частину старих кам'яних мурів засипали землею чи перекрили новими мурами. Ця перебудова була викликана появою вогнепальної артилерії. Перебудовані в ХV ст. оборонні мури і великі підвали збереглись до наших днів. 

Хотинська фортеця відігравала важливу роль у захисті земель Північної Буковини від зазіхань Польщі. І все ж у 1538 році полякам удалося захопити фортецю. Тоді був повністю знищений південний мур із надбрамною вежею, зруйнована значна частина східного муру, пошкоджена південно-західна вежа. В 1540-1544 роках фортеця відновлена і в останнє розширена.

Після появи далекобійної артилерії кам'яна фортеця, висоту якої перекривали навколишні горби, втратила своє оборонне значення. Тому на початку XVIII ст. турки збудували нову фортецю, це були горби, земляний вал із бастіонами, де на дерев'яних помостах стояли далекобійні гармати. Попереду їх прикривали дерев'яні стіни. За земляним валом, зовнішня сторона якого укріплена кам'яною стіною, проходить глибокий, мощений камінням рів завширшки 24 метра.

За лінію оборонного земляного валу виступають бастіони. В них теж стояли гармати. Усього на мурах нової фортеці було встановлено до 200 далекобійних гармат. Прилегла територія до фортеці була очищена від дерев і будівель. Тут розміщувались фортифікаційні споруди у вигляді підземних коридорів, в яких знаходились міни великої сили вибуху, що призначались для руйнування укріплень ворога й знищення його живої сили підчас облоги. 

Сиві мури Хотинської фортеці були свідками багатьох історичних подій у житті нашого народу. В XVI-XVII ст., коли українське та молдавське населення Молдавського князівства вело не рівну боротьбу з турецькими зайдами, їм на допомогу часто приходили запорожці. 

У 1563 році українські козаки на чолі з князем Дмитром Вишневецьким зайняли Хотинську фортецю і почали переговори з молдавським князем про сумісний виступ проти Туреччини. Але із-за зрадництва молдавських бояр загін козаків на шляху до Сучави був розгромлений, а Дмитра Вишневецького схопили й стратили в Константинополі. 

На початку XVII ст. Туреччина розпочала широку територіальну експансію України. Зіткнення інтересів Туреччини й Польщі приводило до ряду польсько-турецьких війн. Головною з військових подій того час стала Хотинська битва1621 року.

Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти в Хотин двічі, в 1650 та 1653 роках, вступали війська Богдана Хмельницького. 

У 1673 році під Хотином знову відбулась велика битва, за якої польсько-молдавські війська завдали поразки турецькому війську. Хотин захопила Польща.

В серпні 1739 року російські війська під Хотином (між Ставчанами й Недобоївцями) вщент розгромили відбірні війська турецького Султана. У 1769 р. та 1787 році російські війська оволодівали Хотинською фортецею, але внаслідок інтриг західноєвропейських держав утрачали її. Лише в 1806 році російські війська завоювали Хотин, і він надовго увійшов до Бессарабської губернії.

У зв'язку з розвитком військової техніки Хотинська фортеця втрачає оборонне значення і в 1856 році її передають місцевій владі.

Без нагляду фортеця руйнувалась, її використовували для таємних зібрань революціонерів, тут формувались бойові загони у дні повстання 1919 року.

У 70-80-х роках ХХ ст. проводилися реставраційно-відновлюванні роботи, під час яких було відновлено куполи веж, стіну-дамбу, облицьовано бастіони Бендерської брами та вхідної арки. 

Тут знімались такі художні кінострічки "Співробітник ЧК", "На війні як на війні", "Могила лева", "Народжена революцією", "Д'артаньян і три мушкетери", "Русалонька", "Біля чортового лігва", "Глорія туга", "Легенда про безсмертного лицаря Айвенго", "Чорна долина". 

Під час сьогоднішньої екскурсії ви ознайомились зі славними сторінками нашої історії, дихнули повітрям сивої давнини. Перебуваючи на території Хотинської фортеці, доторкнулись кам'яних мурів і веж, збудованих нашими пращурами, пройшлись дорогами й містками, де в давні часи точились жорстокі січі наших земляків із непрошеними гостями. Нехай ця подорож залишить у вас приємні спогади про відвідини цього куточка Української землі, а бажання відвідати наш край ще не раз не покидає вас. Дякую за увагу! 

Джерело: збірка екскурсій Національного природного парку «Подільські Товтри»