У Європі є багато підземних музеїв, що старанно зберігають і досліджують власну історію, яка їм зовсім не заважає будувати нове і сучасне сьогодення, а також вірити в Бога за власним сумлінням. Між музеями і церквою немає протистояння. Може вже час і Україні долучитися до досвіду європейців, адже ми так старанно туди крокуємо ось уже двадцять років! У Європі за цей час стільки всього врятовано і перетворено на музейні експозиції, вважаючи старовину не лише науковим і духовним скарбом, але й вагомим туристичним ресурсом. Ми ж примудрилися за роки незалежності стільки історичних пам’яток знищити, так понівечити історичне обличчя Києва, що мабуть випередили вже радянських чиновників, які вважали історичну забудову «старим мотлохом». Як старий мотлох вправною рукою будівельників під час реконструкції майдану Незалежності на початку 2000-х було знищено і єдину київську підземну експозицію – невеличкий музей, що зберігав, відкриті археологами у 1981 р., автентичні залишки Печерських воріт ХVІІ ст., збудованих на місці літописних Лядських. Натомість киянам подарували «бетмена».
Хочеться думати, що архітектори, які, приміром, приймали проект хмарочоса все ж розуміли усю недоречність і безглуздість його на червоній лінії історичного бульвару Тараса Шевченка (колишнього Бібіковського, а підставити можна й безліч інших адрес у Києві), але щось, більше за здоровий глузд, штовхає їх на революційне: і давній Київ «…мы разрушим до основанья, а затем…».
Така практика нагадує родину, що вириває з власного сімейного альбому фотографії своїх предків і натомість вклеює фото щойно народжених, не розуміючи значення спадкоємності. Відчуття тяглості історії, усідомлення важливості зв’язку поколінь через їхню наступність, збереження досвіду попередників завжди було притаманно людському суспільству і є основою його розвитку. Адже у збереженні і вивченні віковічного спадку полягає багатство сучасної культури будь-якого народу. Та київські зодчі продовжують будувати так, наче місто захопили, ворожі до власної культури, орди зайд, продовжують руйнувати і нищити, змінювати до невпізнання, історичне обличчя Києва, центр міста примусово рядити у чужі для нього скло і бетон. Унікальний ландшафт літописних дніпровських пагорбів вже назавжди втратив свою історичну ауру - лаврській дзвіниці несила протистояти бетонним монстрам, що обступають її все щільніше. Не допомагає навіть захист ЮНЕСКО.
А може не лише будівельники зацікавлені в тому, щоб історія назавжди зникла з древнього Києва, щоб кияни якомога менше бачили, а відтак, і знали про своє прадавнє коріння? Може саме в цьому і полягає сучасна державна політика в галузі музейного будівництва. Загальновідомо, «історія навчає лише тих, хто її вивчає» і зберігає - додамо від себе.
Мені довелося побувати у деяких підземних музеях Європи і дозволю собі поділитися враженнями від побаченого. Зокрема, на увагу заслуговує дбайливе ставлення до археологічних пам’яток у Картахені - невеличкому портовому містечку (кількість жителів трохи більше 200 тис.) на південно-західному узбережжі Іспанії, до якого ще не второвані стійкі туристичні маршрути із Східної Європи. Розвиваючись як сучасне портове місто і не маючи у міській зоні пристойних пляжів, місцева влада активно використовує історію міста для перетворення її у потужний туристичний ресурс. Музеї тут на кожному кроці і вони продовжують опоряджуватись та активно будуватись. Старовина і сучасність тут поряд, зв'язок часів, їх дивне і тактовне переплетіння - на кожному кроці. Зовсім недавно було зведено сучасну будівлю Музею підводної археології у портовій частині міста, що вправно вписалася в архітектурне оточення, нагадуючи обриси міських мурів часів Карлоса ІІІ (ХVІІІ ст.)
Як більшість населених пунктів Європи, Картахена (Новий Карфаген) має давню тисячолітню історію. її заснували карфагеняни в 227 р. до н. э. Потім містом володіли і карбували тут свої позначки римляни, візантійці, вестготи і араби... Архітектурні пам'ятники Картахени несуть явний відбиток багатьох історичних епох, що "прокотилися" через місто, а в його центрі практично всюди можна виявити фрагменти античних споруд, які здебільшого вбудовані в будівлі пізніших часів. Але є також об'єкти, відкриті в ході розкопок при сучасному будівництві. Тут історія проглядає скрізь і вона продовжує жити, поєднуючи минуле, сучасне і майбутнє. Археологічні об’єкти не перетворились на мовчазних свідків сивої давнини, що розкривають свої таємниці лише обраним у бібліотеках, у наукових звітах та спеціальних монографіях. Попри відсутність утилітарної доцільності використання археологічних залишків, історія у цьому місті не вмерла, вона стала живою частиною модерної культури і їй комфортно у сучасному місті, де її справді цінують і оберігають. А натомість туристичний потік у місто невпинно зростає. І туристи із вдячністю покидають місто, у якому є що побачити.
Просуватись містом вам будуть допомагати вказівники на кожному перехресті вулиць. Жовті стрілочки направлятимуть до музеїв: великих - муніципальних і зовсім маленьких – приватних. В окремих місцях ви зустрінете оголені ділянки стародавніх мурів – це залишки найдавнішої міської стіни – Пунічної, тобто стіни збудованої пунійцями (так римляни називали карфагенян). Вона оточувала і захищала місто-фортецю ще при карфагенському Гасдрубалі у Ш ст. до н.е., коли місто, називалося Кварт Хадашт (Нове місто). Зводилися міські мури неодноразово і в пізніші часи, але на початку ХХ століття швидка розбудова призвела до руйнування значної частини стін, насамперед на півночі міста. Однак реалії кінця ХХ ст. змінилися і старовинні мури тепер дбайливо оберігають. Так, біля будівлі ХVІІІ ст. колишнього Морського госпіталю (сьогодні тут розмістився Політехнічний університет Картахени, над значним відтинком Пунічної стіни, який виявили під час будівництва підземного паркінгу на південному схилі гори св. Йосипа у 1987 р., після кількалітніх археологічних досліджень, у 1999 р. було зведено музей – «Центр інтерпретації Пунічної стіни». Музей охороняє і досліджує вцілілий фрагмент стародавніх мурів, а також демонструє і розповідає про інші знахідки.
Відвідини цієї експозиції, як і у більшості сучасних музеїв Іспанії, розпочинаються у невеличкому кінозалі з перегляду короткого документального фільму, присвяченого історії об’єкта, його дослідженню та етапам музеєфікації. У залі музею розповідь доповнено графічною інформацією і світлинами на щитах. Для дітей є маленька експозиція, де доступною мовою іграшки подано окремі сторінки давньої міської історії. Адже саме з Картахени у свій знаменитий переможний похід на слонах через Альпи в Італію вирушив легендарний Ганнібал і розпочав у 218 р. до н. э. Другу Пунічну Війну. А у 209 р. до н. э. Картахену захопив римський полководець Публій Корнелій Сципіон. Місто було перейменоване в Картаго Нова (Новий Карфаген) і перетворилося на одне з найважливіших міст Римської імперії в Іспанії, що отримала згодом статус римської колонії. І коли ви озброєні знаннями - можна вирушати далі, «у глиб віків».
Легкі конструкції перекривають залишки розкопів і просуваючись по прозорих підлогах, містках і сходах ви можете усе гарно роздивитися. У центрі зали є балкон, а за його балюстрадами вам інтригуючи відкриється глибина кінцевого пункту екскурсії – поховальна споруда пізніших часів, яка прорізала товщу віків. Вражають гарно оброблені кам’яні квадри пунічної стіни, щільно підігнані один до одного, що лежать отут уже більш як два тисячоліття поспіль. Окремі стенди, які супроводжують відвідувачів повсюдно, подають графічну інформацію про техніку будівництва оборонної споруди тощо. І за автентичними, збереженими «in situ» артефактами постають сторінки історії.
При бажанні у музеї можна замовити й екскурсовода. Нарешті сходи приводять вас до унікальної поховальної споруди – середньовічної крипти. Стає трохи моторошно – тут справді відчувається подих часу. В таких криптах чернечі братства відлюдників у кінці ХVІІ ст. ховали своїх ченців і служили меси за спасіння їхніх душ. Художнє оформлення можна порівняти із середньовічними символічними зображеннями танцю смерті, що нагадує про плинність людського життя.
Так само під час сучасного будівництва, на території старого занедбаного і бідного кварталу рибалок, де міська влада вирішила звести новий регіональний центр народної творчості, у 1988 р було виявлено римський театр середини І ст. до н.е.. Будівельні роботи зупинили. Шар за шаром відкривались залишки середньовіччя, арабського панування, візантійської культури, – розкопки проводили майже п'ятнадцять років поспіль до 2003 р., коли було засновано спеціальний фонд і почалась робота над створенням музею за проектом Рафаэля Монео. За п’ять років, у липні 2008 р. відреставрований театр було відкрито, а разом з ним було створено мультикультурний центр, що виконує просвітницькі функції і образною мовою музейної експозицій транслює історію міста на широкий загал міщан та гостей. Для цього музею виділили будівлю палацу Паскуаль де Рікельме кінця ХІХ ст., що знаходиться поблизу. Її поєднали з іншими частинами музею підземним тунелем, який проходить під вулицею. Тут тепер розташовано вестибюль, актовий зал, кафе, сувенірна крамничка і виставковий зал.
Експозиція музею знайомить з історією театральної споруди в зворотній перспективі – від кварталу рибалок ХVIII ст., мусульманських вузеньких вуличок, через візантійський район і ринок V ст., щоб, нарешті, опинитися в римському театрі кінця I ст. до н.е. Вітрини музею поділені на два рівні. Центральний, головний - представляє археологічні предмети, що були знайдені та території театру під час розкопок. У нижньому рівні подається докладна інформація про предмети, місце їх знахідки, час виготовлення та побутування. Окрема зала присвячена історії археологічного дослідження театру і його музеєфікації..
Автентичні експонати супроводжуються макетами, інтерактивними інсталяціями і мультимедійними панелями, наочно ілюструючи етапи і техніку будівництва театру, його архітектуру, роль і місце в політичному та релігійному житті міста за часів цезаря Августа і його наступників. Поступово просуваючись від зали до зали, роздивляючись вцілілі архітектурні деталі театру та інші знахідки, прискіпливий відвідувач може отримати докладну відповідь на будь-яке своє питання, звертаючись до монітору або спеціальних інформаційних стендів. У музеї немає екскурсоводів та музейних доглядачів, а технічне оснащення дозволяє як пильнувати за порядком, так і обирати відвідувачам власний темп екскурсії. Піднявшись до рівня найвищої сходинки у театрі, зробивши ще кілька переходів через крипту і над збереженими під прозорими містками залишками мозаїк старого кафедрального собору Санта Марія, збудованого (в зоні уже занедбаного театру), вірогідно у ХІІІ ст. , нарешті, ви опиняєтесь у театрі і він біля ваших ніг!
Колись його трибуни діаметром майже 87 м вміщували 6000 глядачів. Велич побаченого вражає, здається, що вузенькі вулички Картахени не можуть приховувати таку монументальну будову. Отже, крім можливості побачити величну споруду античного театру, пройтися його віковічними сходами і доторкнутися до живої історії, музей допомагає відвідувачу отримати всебічну інформацію про пам’ятник, про місто, де він знаходиться і про археологів, що його відкрили.
Залишки ще одного об’єкту кінця І ст. до н.е., який віддзеркалює важливий процес урбанізації, також були виявлені під час сучасного будівництва у 2000 р. Це приватний житловий комплекс римського заможного сімейства, що колись займав простору площу у 204 кв. м мав кілька виходів, складався з таблінію (вітальні),триклінію (бенкетної зали), атрію (внутрішнього двору), кількох кубікул (спалень) і був ошатно прикрашений настінними розписами та мозаїками. Над одним із входів у будинок зберігся напис латиною "Fortuna propita", що можна перекласти як побажання успіхів або добробуту. Це і дало назву музею «Будинок Фортуни». Звісно, вражає вишукана краса оздоблення і розумне влаштування стародавнього будинку, але ще більше вражає тактовне співіснування сучасного будинку з іншими на тлі площі Рисуэньо у мавританському кварталі Картахени. Збудований сучасний будинок не порушує усталені пропорції кварталу, музей співіснує з іншими мешканцями будинку, а поряд продовжуються археологічні дослідження і будівництво. Промайнули віки, а прадавній напис продовжує посилати побажання успіхів і добробуту новим мешканцям стародавнього міста, неначе пов’язує важливим вузликом два кінці часу.
Не порушує усталених ліній забудови і споруда нового медичного центру, зведення якого розпочалося у 1991 р., і, як уже зрозуміло, було призупинено через віднайдення археологічного об’єкту.
Прямо з вулиці ви потрапляєте у довгий коридор музейного вестибюлю, кілька маршів сходами униз і ви уже у давньоримському храмі присвяченому возвеличенню імператора Октавіана Августа. (Фото 47-49) Археологічний комплекс Августеум - резиденція колегії августалів, жерців культу імператора початку І ст. н.е., був частиною адміністративного центру римського Картаго Нова. Він розташовувався поряд з форумом - місцем народних зібрань, та курією - сенатом. Августеум розміщався на півдні центральної площі, і весь його вигляд повинен був підкреслювати велич імператора.
Перший і другий зали музею присвячені знахідкам на місці розкопок форуму і життю імперського міста. Тут також демонструють фільм – інтерактивне відтворення того, як спочатку виглядав Августеум. Далі ви відправляєтесь прозорими місточками над збереженими розкопами і перевіряєте чи насправді так усе було. По частинах фундаменту, стін, колон і скульптур можна відтворити зовнішність центральної зали з мармуровою підлогою, в глибині якої в ніші стояла статуя Августа, помітна ще біля входу. Широкі бічні коридори дозволяли наблизитися до статуї, не проходячи перед нею. От лише справжньої величної скульптури імператора, що колись тут стояла ви нині не побачите - вона тепер демонструється у Музеї римського театру. Зате екскурсійні групи зустрічає екскурсовод, вдягнений у білу тогу, а з сутінкової глибини експозиції лунає тиха музика і стелиться фіміам…
Залишки старої дороги, що з’єднувала, за часів римського панування, порт з форумом і термами, (віднайденої у 1968 р. і досліджуваної протягом років) теж перетворено у 2003 р. на музей Декумано. Він знаходиться неподалік Авгутеуму, так само під будинком, що живе своїм сучасним життям і лише скляний купол над експозицією привертає увагу перехожих. Спустившись до приміщення музею ви потрапляєте на частину стародавньої вулиці, замощеної великими, гарно обтесаними, кам'яними плитами правильної прямокутної форми. Не дивлячись на те, що дорога інтенсивно використовувалася впродовж століть, вона досить добре збереглася. Під дорогою - канал для відведення води з сусідніх будівель, які обступили її обабіч. У римському містобудуванні Декуманусом («limes decumanos») називалися лінії доріг, що прокладалися із заходу на схід і вони перетиналися з перпендикулярними лініями доріг («cardo»), що проходили з півночі на південь. Відповідно, головні декуманус і кардус називалися - «Декуманус Максимус» і «Кардус Максимус». Місцем їх перетину був центр міського життя, тут розташовували головну площа міста, або колонії чи військового табору. Як і зараз, у IV ст. навколо центральної вулиці вирувало життя. З одного боку дороги було влаштовано галерею, відокремлену від проїжджої частини колонами. Цю галерею використовували для пішого пересування. Тут же розташовувалася і торгова зона. По іншу сторону археологи зафіксували будівлю громадської лазні, або терми (termas publicas), від якої збереглася маленька кімната з басейном для гарячої води і піч, яка подавала у терми тепле повітря. Про все це можна дізнатися зі стендів музею і роздивившись макети колишньої забудови.
Археологічні дослідження об’єкту ще продовжуються і поряд знову будують експозицію нового підземного музею, що розкриє і збереже тисячолітню історію та культуру Картахени і чим більше таких музеїв, тим привабливішим стає місто для туристів. Користь від туристичного ресурсу у Європі вже добре порахували. Зазначимо, що головна ідея створення археологічних експозицій «іn situ» тут проходить під гаслом перетворення минулого у майбутнє.
Не дивлячись на багатство збереженого археологічного надбання, Картахена може похвалитися і сучасним Археологічним музеєм, що охороняє всю історію матеріальної культури міста від часів палеоліту до пізнього середньовіччя. Загалом музей був започаткований ще у 1943 р., але після досліджень 1967 р. ранньохристиянського некрополю Сан Антоніо (IV-V ст.) було вирішено над зоною археологічних розкопок (щоб їх зберегти і включити в експозицію) побудувати нову двоповерхову будівлю музею. Новий музей було відкрито 1982 р. і його музейний простір організовано так, що можна не лише познайомитись з багатими колекціями артефактів, але й оглядати залишки дослідженого некрополю з різних сторін.
Археологічні розкопки регулярно ведуться в центрі міста і постійно поповнюють колекцію музею новими експонатами. Для їх вивчення організований комплекс прикладних приміщень – дослідницькі зали, бібліотека, майстерні, фотографічні і реставраційні лабораторії.
Отже Картахена сучасне місто, активно розбудовується і археологічні об’єкти цьому не перешкоджають. Їх збереження і використання збагачує туристичний ресурс міста і підносить духовний світ його мешканців, викликає зримі підстави для гордості за свою стародавню історію. Нове будівництво враховує усталені традиції міста, а збереженню археологічних об’єктів та влаштуванню музеїв надається перевага, як у випадку з будівництвом центру народної творчості на місці античного театру, або Музею Пунічної стіни замість підземного паркінгу. При забудові міських вулиць з пошаною ставляться до вцілілих історичних артефактів і зберігають навіть залишки стародавніх могил або фундаментів попередніх будівель, вважаючи їх важливим історичним документом, докладне, наукове вивчення яких дає основу для виникнення нового музею.
Музей же сприймається як необхідна у цивілізованій державі багатофункціональна інституція, що зберігає і докладно вивчає історичну пам'ять, яка має виключне значення в процесі впорядкування та передачі часу і, вже потім, проголошує збережене та вивчене на широкий загал методами, що відповідають розвитку суспільства. Рівень вивчення, методи музейного дизайну і техніки презентації можуть змінюватись з часом, але історичний факт, збережений «in situ», закарбувавши час і простір, перетворившись на справжнього «передавача часу» (translator temporis), назавжди залишиться для майбутніх поколінь науковою основою освітніх, культурних і туристичних надбудов. І такий досвід та практика Картахани зовсім не унікальні на теренах Європи і світу, можна знайти безліч прикладів, коли у «німе каміння» вкладаються пристойні гроші, аби вберегии його на місці.
Продовження статті читайте тут
вологість:
тиск:
вітер:
вологість:
тиск:
вітер:
вологість:
тиск:
вітер:
вологість:
тиск:
вітер:
Липень 2022
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
---|---|---|---|---|---|---|
1 | 2 | 3 | ||||
4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
Коментарі (0)