Городоцький музей Федора Штейнгеля як плід колективної праці

04 жовтня 2010 16:40 |

Федір Штейнгель - сьогодні це ім'я добре знане в Україні, на Волині, в Городку неподалік Рівного, де він, прожив майже усе своє життя. Його працю, як організатора місцевого музею, благодійника, політичного діяча вивчали чимало дослідників. Саме Городок став його другою батьківщиною, тут і тепер шанують його пам'ять завдячуючи справам родини Штейнгелів. Його батько Рудольф Штейнгель, походив з німецьких баронів Остзейського краю (Балтія). Мати Марія була православною українкою і мала великий вплив на формування синового світогляду. Федір народився 26 листопада (9 грудня) 1870 року [14,8]. Один з перших сучасних дослідників біографії Штейнгеля Геннадій Непомнящий вказує, що місцем його народження був Сакт-Петербург [13,14]. У восьмирічному віці він прибув у Городок разом з батьками, які придбали гордоцький маєток у Павла та Антона Безерді [14,8].

Зростаючи в українському середовищі, Штейнгель увібрав у себе усі найкращі риси народу, земля якого для Федора стала рідною. Навчаючись у Київському, а згодом Варшавському університетах він познайомився з багатьма цікавими особистостями, посеред яких українець Микола Біляшівський, завдячуючи його допомозі в майбутньому постав Городоцький музей. У цей час двадцяти трьох річний Штейнгель вже був одноосібним власником Городка. 1892 року помер його батько. Можливо відчуття повноправного господаря «підштовхнуло» ще зовсім молодого чоловіка внести щось нове у життя родинного маєтку, до складу якого входило понад 700 десятин землі [8,126].

Ідею створення музейної колекції Федір Штейнгель виношував на протязі багатьох років, приглядаючись до оточуючого його середовища. «Интересуясь окружающими меня явлениями жизни и природы, - писав він, - а также минувшим Волыни, я удивлялся, как мало можно найти информации, и в литературе, и в разных музеях, которая касалась бы Волыни, ее истории, этнографии, природы и т. п. Между тем, я не мог не видеть, что в научном отношении Волынь представляет собой невероятно интересный регион» [11,134].

У ХІХ ст. процес зародження і становлення музеїв України відбувався у загальному ключі розвитку музейної справи в Російській імперії. Першим, створеним у волинському краї, дослідники вважають музей відкритий при Житомирській публічній бібліотеці у 1865 році. У 80-90 рр. ХІХ ст. з’являються заклади музейного типу, так званні давньосховища, що були організовані при церковних братствах та церковно-археологічних товариствах [3,212]. Проте, робота вищезгаданих музейних осередків ще не ґрунтувалась на науковій основі. Вони були лише передвісниками класичного музею, яким і стало городоцьке зібрання старожитностей організоване завдячуючи стараннями Федора Штейнгеля, його друга Миколи Біляшівського та їхніх колег.

У 1893 році Микола Федотович Біляшівський працював завідувачем архіву управління Царства Польського. Саме він усіляко сприяв Штейнгелю реалізувати його ідею створення у Городку музейного закладу [2, 12]. Ось, як згадував Федір Рудольфович про власний замисел організації музею: «...Я звернуся за порадою до мого друга [Μ. Φ. Біляшівського] ...і пояснив йому мою думку. Від нього я дізнався про існування у різних місцевостях за кордоном ...необмеженої кількості ... так званих місцевих музеїв і ознайомився з їхніми програмами і цілями... Тоді мені спало на думку потроху почати збирати, додержуючись програми «місцевих музеїв», все, що стосувалося б всебічного вивчення Волині» [6]. Більш детальну програму всього музею, а також окремо кожного відділу Штейнгель передбачав розробити при допомозі музейних співробітників. Слушно наголошує О. Кушпетюк, що: «…заслуга у створенні і розгортанні діяльності Городоцького музею належить колективу осіб…» [9, 264]. Цілком очевидно, що Ф. Штейнгель під впливом однодумців утверджується в думці про організацію музею і запрошує вчених для участі у цій справі.

Як справедливо зазначає сучасний дослідник історії Городоцького музею Степан Шевчук: «…Федір Штейнгель розумів, що в кінці ХІХ ст. царська Росія мало дбала про створення губернських музеїв, які б допомагали відтворити реалістичну історію окраїнних земель»[16,7]. Справді ситуація з функціонуванням провінційних музейних закладів у ті часи, як в основному, й сьогодні, мало в чому змінилась. Проте, саме віддалені від центра регіони зберігали і зберігають дотепер величезну кількість різноманітних пам’яток.

Обґрунтування, того чим викликане створення краєзнавчої установи у Городку, Штейнгель виклав у наступних словах: «Проживаючи постійно на Волині і, безумовно, виявивши найбільше зацікавлення до цього краю, я прийшов до висновку, хоча чимало зібрано, чимало уже зроблено різними особами для вивчення нашого краю, але весь цей багатий матеріал настільки розкиданий, що користуватися ним майже неможливо. Об’єднати все це, зібрати окремі предмети, що відносяться до історії Волині, значимо доповнити все, що ще мало чи зовсім не розроблено, міг би тільки обласний музей Волинської губернії. Такого у нас на Волині до цього часу нема, і тому я вирішив започаткувати його, що розпочав здійснювати з листопада 1896 р.» [16,7].

Саме цей час є початком музейної справи на території сучасної Рівненщини. Дослідники вважають, що Городоцький музей Волинської губернії, відкритий 25 листопада 1896 року, став першим в Україні (а не лише у Волинській губернії) приватним краєзнавчим музеєм світського спрямування. Його експозиція висвітлювала історію волинського краю і була розрахована на масового відвідувача [6]. Як слушно зазначає Світлана Гаврилюк: «Поява музеїв на теренах цих країв залежала від ініціативи і винахідливості групи осіб або навіть однієї особи - любителя давнини, зацікавленого у музейному закладі» [3,213]. Що стосується Городоцького музею, то його організація, а потім функціонування було пов’язано з прекрасним тандемом друзів Штейнгель-Біляшівський.

Завдяки багатогранній діяльності Миколи Федотовича цей музей став справжньою науковою установою. Спираючись на особисті спостереження під час археологічних розкопок, численних пошукових експедицій, роботи в архівах, зокрема у Варшаві, Біляшівський відзначав, що серед всіх губерній Південно-Західного краю Волинська посідає одне з перших місць за кількістю пам'яток старовини, які необхідно вивчати й охороняти. Тому, на його думку, заснування музею в Городку, хоча й частково, але задовольнило б потребу Волинського краю у спеціальному закладі, де б зосереджувалися, зберігалися і вивчалися різноманітні матеріали, що різнобічно характеризували життя цього краю [6].

Від початкового періоду роботи, коли проходив процес створення музею (1895) - спершу на постійній основі, пізніше «…наїздами влітку і взимку М. Біляшівський розробляв експозицію, допомагав у поповненні фондів, складав інструкції, програми для місцевих краєзнавців» [16,10]. З метою комплектування городоцької фондової збірки предметами музейного значення Микола Федотович в період формування колекції старожитностей особисто відвідав багато місцевостей Волині та Полісся з метою збирання оригінальних матеріалів, які склали основу задуманого Штейнгелем закладу, що акумулював у собі минувшину даного краю через матеріальні та духовні пам’ятки [16,11].

М. Біляшівський, спираючись на документи інших провінційних музеїв та враховуючи специфіку конкретного регіону, а також призначення саме цього музею, склав програму його облаштування й організації, детально підготував план поточної роботи у цілому, а за допомогою співробітників В. Мошкова та А. Бикова - розробив засади роботи окремих відділів. Під час серйозної і копіткої роботи над програмою закладу було вирішено «поставити її якомога ширше, що відкриє більший простір для діяльності, вести справу ...систематично, головно звертаючи увагу на те, що може слугувати для загальної характеристики краю, виключаючи все випадкове, що має назву "раритет", і чим часто бувають заповнені приватні, ба навіть громадські, збірки» [6].

Городоцький музей мав такі відділи: природознавчий, який включав колекції з геології, мінералогії, палеонтології, флори і фауни Волинської губернії; географічний - зібрання карт, планів, видів місцевостей, збірки історико-статистичних матеріалів які мали на меті накопичення і розробку історико-географічних даних щодо кожного населеного пункту Волині, давні акти, літописи, етнографічні спостереження, нотатки про місцезнаходження різних пам'яток старовини, газетні статті, негативи, фотографії. Антропологічний відділ містив матеріали про фізичні особливості розвитку населення Волині; археологічний - колекції предметів доісторичної та історичної археології, предмети народного побуту, зразки будівельних матеріалів різних епох, сфрагістики, нумізматики Волинської губернії; етнографічний - присвячений матеріальній і духовній культурі народного життя, яке включало особливо цікаві зразки місцевого одягу, взуття, жіночих прикрас, домашнього інвентарю, вироби народних промислів, музичний інструментарій тощо [16,10].

Як науково-дослідний відділ, в музеї була створена бібліотека, що мала представляти колекції рукописної та друкованої книги, збирати наукову літературу для студіювання окремих питань волинезнавства. Структурно бібліотека поділялася на три відділи: рукописи, стародруковані книги та книги пізнішого часу [10].
У бібліотеці містилися збірки історичних і краєзнавчих книг, журналів, газет, стародруків, рукописів і спогадів, які висвітлювали різні боки життя Волині; також листи осіб, які працювали на Волині і для Волині; тут же зберігалися фольклорні збірки, анкети, оголошення, афіші, листи, які розсилалися, зокрема Російською Академією наук, Російським географічним товариством, пізніше Товариством дослідників Волині [6]. До музейної бібліотеки книги передавали відомі тогочасні вчені. Це В. Антонович, Ф. Леонтович, М. Грушевський, О. Левицький. Книги музею дарували, вчителі, міщани, духовенство, чиновники [1].

Працюючи разом з Штейнгелем, Біляшівський бачив чудові перспективи створюваного ними музейного зібрання. «...Нам здається, що ...Городоцький музей Волинської губернії, маючи чітку програму та володіючи достатніми матеріальними засобами..., відіграє значну роль у справі вивчення Волині», - відзначав Микола Біляшівський у звіті музею за перший рік його існування [6]. Відомі три звіти цього музею. [13,14]. Усі вони розсилались по різноманітним науковим закладам Російської імперії, так що робота волинського музейного осередку була знана й шанована.

Підтвердив передбачення Біляшівського про значимість Городоцького музею і наступний розвиток дітища барона Штейнгеля. До роботи у музеї поступово долучались інші дослідники, які проводили так звані «екскурсії», тобто сучасні експедиції по різним куточкам Волині. Члени експедицій були поділені на декілька секцій згідно напрямку їх досліджень. Працювали секції археології, історії, етнографії, ботаніки та зоології [3,220].

Експедиції працювали на першому етапі роботи Городоцького музею. Вони проходили по різним куточкам Волині у 1899 та 1900 роках. Кожен з вчених, який представляв певні галузі знань, підбирав помічників, щоб реалізувати наукову програму. Археологічну секцію представляли Ф. Штейнгель, І. Абрамов, Є. Корнилович, М. Рекс, та ін., історичну А. Матвеев, Я. Яроцький, А. Михайлова, В. Нейкірх та ін., етнографічну В. Мошков, І. Богословський, Ю. Жалковський, С. Анікін, Л. Фельдман та ін., ботанічну Д. Врангель, М. Голополосов, Ю. Мошкова, зоологічну А. Мордвилка, Н. Мошков [16,40].

Хранителем Городоцького музею став Євген Корнилович, який отримував поради Миколи Біляшівського через листування. Завдячуючи збереженій епістолярній спадщині (зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського) відомо про подальшу опіку музеєм Миколою Федотовичем, який надав різні консультації. Також знаємо про збиральницьку роботу городоцьких музейних працівників [3,464-468]. Колекції поповнювались, як шляхом передачі предметів музейного значення, закупівлі, так і завдяки експедиційній роботі. Зокрема, в листі від 18 лютого 1899 року, Корнилович писав Біляшівському: «Музей помалу растет. Недавно г. Красовский привез целый ящик старинных документов, взятых им из костела, г. Шимоновский привез несколько монет из клада, найденного в Волынской губернии. У барона тоже есть некоторые вещи для музея, но какие, я не знаю, барон еще мне не передал» [3,467]. В одному з наступних листів Біляшівський дізнався про музейні експедиції: «…барон, я и еще 8 человек cовершили экскурсию в с. Пересопницу, Клевань, Степань, Домбровицу и др. села. В Пересопнице раскопали 5 курганов и одно городище» [3,467].

Другий етап діяльності музею (1901-1903), за Штейнгелем, був періодом своєрідного затишшя. Це викликано тим, що головна наукова сила Городоцького музею М. Біляшівський отримав посаду директора музею у Києві. З різних причин не працювали з Штейнгелем активні В. Мошков та А. Матвеєв [16,43]. У 1904 році для впорядкування музею була запрошена завідуюча обласним музеєм ім. Поля в Катеринославі А. А. Скриленко [7]. Про її роботу у Городку Штейнгель писав в одному з своїх листів до М. Біляшівського: «Я дуже задоволений, що нарешті музей приведено до порядку, все записано, і музей має цілком належний вигляд… З Антоніною Антонівною ми працювали разом і в цілому ладили. Вона - прекрасний працівник і справлялася з роботою дуже добре…» [9,264].

Активна збиральницька, дослідницька та експозиційна робота музею поволі поступилася першістю науково-освітній, коли до Городка почали прибувати з метою ознайомлення з представленою колекцією, яка вже розширила площі експонування. По суті це третій етап роботи музею, який тривав до часу переїзду колекції на Кубань (1915) і став завершальним періодом функціонування Городоцького музею. Якщо на першому етапі музей розміщувався у двох залах, то в останній обіймав п’ять [16,43]. Основу експозиції склали предмети музейного значення, що були зібрані під час двох екскурсій (експедицій), що відбувались наприкінці ХІХ ст.
Напевно сюди приїздили й з метою переймання досвіду. Ймовірним і закономірним було б перебування у той час в гостях у маєтку барона Штейнгеля організатора першого рівненського музею (1906) З. Окенцького [12,7]. Найвірогідніше поштовхом до створення у повітовому центрі музею стала колекція городоцьких старожитностей. Проте, заснування в Рівному музею не мало такого резонансу. Як вважає О. Прищепа: «Очевидно, не такі вже й гучні імена мали його засновники, а сама колекція явно поступалась городоцькій» [15,36].

У 1907 р. А. Шафранський на сторінках журналу «Возрождение» опублікував статтю «Экскурсия в с. Городок Волынской губернии. Музей барона Ф. Р. Штейнгеля». Завдячуючи кременецькій друкарні вона була поширена по школах Волині. Автор статті закликав молодь продовжити розпочату бароном справу, запрошуючи включатись до збору різноманітних цікавих краєзнавчих матеріалів [16,47-48].

Найактивніше по накопиченню колекції Городоцький музей працював наприкінці ХІХ ст. У цій ділянці роботи приймав участь сам Штейнгель та його колеги, результати роботи оформлялись, як належить у вигляді звітів. Надалі головним видом музейної роботи стало представлення створеної експозиції для широкого загалу. На жаль, не вдалось віднайти матеріалів про останні роки роботи музею. Найімовірніше, в цей час, музей у Городку здебільшого використовував той багаж, що був зібраний у перші роки його функціонування завдячуючи колективній роботі прихильників музею. Відомо, що Городоцькому музеєві робили подарунки, ті хто цікавився й вболівав за його роботу. Проте, інтерес до колекції зібраної бароном Штейнгелем та його колегами вже був не таким великим, як на початку їх діяльності. Поясненням цього є створення музеїв у інших містах та містечках. Їх відкриття було в певній мірі зумовлено тим, що інформація про городоцький музей сприяла наслідуванню ідеям Штейнгеля, а ті, хто стояв разом з ним у витоків першого волинського обласного музею, зокрема Біляшівський, створювали нові музейні заклади. Активна робота музею була призупинена, можливо у зв’язку із заняттям Штейнгелем політичною діяльністю й молодечий запал і потяг до музею перебрали у нього зовсім інші справи. Початкові щорічні виділення коштів на музей надалі спрямовувались також на інші доброчинні цілі барона. У 1902 році він засновує у Городку двокласне сільське училище, пізніше за його підтримки тут організовано народний хор,театр, бібліотека з хатою читальнею [13,14].

Федір Штейнгель брав участь і у громадсько-політичному житті тогочасного суспільства. Він був членом ЦК конституційно-демократичної партії, Товариства українських поступовців, брав участь у роботі І Державної Думи (1906 р.) Відома його діяльність на посаді голови Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст (1915-1917 рр.), голови Виконавчого комітету об’єднаних організацій м. Києва (1917 р.), а також його здобутки як посла Української Держави в Берліні (1918 р.) [10]. Також Штейнгель відбував тримісячне ув’язнення за антиурядову агітацію у Царськосельській в’язниці. Ще один маловідомий факт, у 1912 році на установчому конвенті російських масонів його обрано головою «Великого Сходу Росії» [13,15]. Проте, жодна справа Штейнгеля не зробила його ім'я знаним в історії, як справа організації першого музею на теренах Рівненщини, закладу, що працював на наукових засадах та став відомим далеко за межами Волині та України.

Меценатська, доброчинна діяльність Федора Рудольфовича стосувалась багатьох напрямків його праці, але найперше відобразились в організації музею. Він виділяв великі суми на розвиток науки при музейному осередку, дбав про майбутню його долю. Штейнгель заповів, що у випадку неможливості чи небажання опікуватись музеєм ним чи його послідовниками, зібранні музейні цінності безвідплатно переходять у власність однієї з громадських установ [16,48]. Життя розпорядилось по іншому. Городоцький музей функціонував до початку Першої світової війни. З наближенням до Волині лінії фронту усі експонати були евакуйовані Штейнгелем на Північний Кавказ до його родичів, подальша їх доля невідома [2,15].

Людські якості Федора Рудольфовича притягували до нього найкращих людей того часу. Інтелігентність, розуміння необхідності збереження культурно-історичного надбання, зміцнювали його престиж в очах оточуючих. Вміння об’єднати навколо себе, запалити ідеєю, зацікавити - допомогло Штейнгелю в його роботі по організації, створенню та функціонуванню Городоцького музею. Організаторські здібності помноженні на фінансову підтримку зробили його дітище відомим у всій країні.
Дмитро Дорошенко про нього згадував: «Як людина — це був джентльмен у кращому й ідеальному розумінні цього слова. Мати з ним справу було для кожного найбільшою приємністю, настільки це була мила та симпатична людина. В українських колах він користувався високою повагою й авторитетом» [4].

Федір Штейнгель проживав у Городку до 1940 року. Під час переселення волинських німців на історичну батьківщину він від’їжджає з родиною до Саксонії, де й помер у місті Раденбурзі, біля Дрездена 11 лютого 1946 року [13,15]. В Німеччині проживали його нащадки [5]. Є відомості, що під Берліном декілька років тому померла онучка барона. Правнучка Тетяна проживає в Києві. Її надіємось побачити серед учасників нашої музейної конференції присвяченої 140-річчю з дня народження Федора Штейнгеля, очікуємо і на онука Біляшівського - Миколу. Усі разом будемо вшановувати пам'ять організатора першого волинського музею.

25 вересня 2010 року, проведенням наукової конференції (матеріали якої представленні в даному збірнику), ще за два місяця до 140-річчя з дня народження Федора Штейнгеля, рівненські музейники розпочинають відзначення ювілею батька музейної справи Волині, пам’ятаючи його натхнену працю та роботу його сподвижників. Разом з краєзнавцями та дослідниками волинської минувшини, учасники нашого традиційного зібрання відвідають з екскурсією, на згадку про Штейнгеля, й Городок - місце першого волинського музею. Для музейних працівників Волині ім'я Штейнгеля завжди буде дорогим, розпочата ним справа розвиватиметься та міцнітиме, а життєвий шлях залишатиметься прикладом служіння ідеалам високої моралі, духовної чистоти та відданості історико-культурному надбанню рідної землі.

Джерела та література
1.Бухало Г. Барон Штейнгель // Червоний прапор, 7;12;14 листопада 1991.
2.Бухало Г. Музей барона Федора Штейнгеля // Наукові записки. - Рівне, 1996. - Вип. 1. - С.11-16.
3.Гаврилюк С. В. Історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини та Підляшшя (ХІХ-початок ХХ ст.). - Луцьк, 2008. - 535с.
4.Дем’янчук Б. Був у барона Городок... // Україна молода. - 10 січня 2007. - № 3.
5.Дем’янчук О. Меценат з великою душею // Вісті Рівненщини. - 24 листопада 2006. - №70.
6.Дідух Л. В. Микола Біляшівський і розвиток місцевих музеїв в Україні (кінець XIX - початок XX ст.) // www.library.ukma.kiev.ua/e-lib/NZ/NZV52_2006.../04_didukh_lv.pdf.
7.Климчук А. М. Був такий барон... [Про барона Рудольфа фон Штейнґеля] // www.istvolyn.info.
8.Климчук А. Музей барона Федора Штейнгеля // Історія музейництва і пам’яткоохоронної справи. - Острог, 2009. - С. 126-129.
9.Кушпетюк О. Федір Рудольфович Штейнгель та його роль в організації Городоцького музею // Волинський музей: історія та сучасність. Науковий збірник. Вип. 4. - Луцьк, 2009. - С. 263-266.
10.Миронець Н.Р. Книжково-рукописне зібрання барона Ф. Р. Штейнгеля: формування, зміст, доля. // Автореф. дисертації кандидата історичних наук: 07.00.08. - НБУ НАН України ім. В.І.Вернадського. — К., 2004. — 18 с.
11.Михайлова Р. «Искренне Ваш, барон Штейнгель» // Стиль&ДОМ. - 2000, № 5. - С. 132-135.
12.Мушировський В. М. Сторінки історії музею // Наукові записки. - Рівне, 1996. - вип. 1. - С. 7-11.
13.Непонящий Г. Життєвий шлях Ф. Штейнгеля // Діячі науки і культури рідного краю. Матеріали, тези наукової конференції, студентів, аспірантів, молодих викладачів. - Рівне, 1993. - С.14-15.
14.Пилип'юк В. Острів благодаті. - Львів, 2004. - 72 с.
15.Прищепа О. Вулицями Рівного: погляд у минуле. - Рівне, 2006. - 223с.
16.Шевчук С. Жертовність для утвердження України - Рівне, 2002. - 99 с.

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Червень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
       
Травень | Липень