Українська Нова хвиля. Живопис, фото, відео другої половини 80-х - поч. 90-х років

26 жовтня 2009 09:49 |

Національний художній музей України запрошує на презентацію каталогу та закриття виставки «Українська Нова хвиля. Живопис, фото, відео другої половини 1980 – початку 1990-х років»

Презентація каталогу стане винятковою можливістю поставити питання куратору виставки Оксані Баршиновій, меценатам проекту Ігорю Воронову та Дмитру Андрієвському, генеральному директору НХМУ Анатолію Мельнику, авторам статей до каталогу, Галині Скляренко та Олександру Соловйову, художникам - учасникам проекту, та ще раз переглянути експозицію.

Презентація відбудеться 29 жовтня (четвер) о 17.00 за адресою: Вул. М. Грушевського, 6

Вхід вільний. Для преси прохання акредитуватися до 29 жовтня до 13.00. Акредитація передбачає отримання каталогу; тел.: 278 74 54, e-mail: pr@namu.kiev.ua.  Тетяна Жмурко, Дарина Якимова.

Українська Нова хвиля – непересічне явище у вітчизняному мистецтві ХХ століття. Вона виникла в середині 1980-х років з приходом нової генерації художників, які рішуче порвали з соцреалізмом та ввели вітчизняне мистецтво до світового контексту. 

Назва «українська Нова хвиля» виникла за аналогією до характеристики світових процесів, що відбувалися у 80-х роках і були пов’язані з реабілітацією живопису після концептуалізму, який ставив акцент не на виконанні твору, а на задумі, ідеї. 

Від самого початку репрезентації нового українського мистецтва на крупних виставках в Києві та Москві, воно отримало назви «український постмодерн», «українське необароко» або «український трансавангард». 

Останнє визначення пов’язане з ідеями італійського історика мистецтва, критика і куратора Акіле Боніто Оліви, котрий у 1979 році винайшов термін «трансавангард» (тобто «крізь авангард») для характеристики творчості п’ятьох італійських художників – Сандро Кіа, Франческо Клементе, Енцо Куккі, Міммо Паладіно, Нікола да Маріа, для яких актуальними стали власні традиції від пізнього Ренесансу до метафізичного живопису Де Кіріко, а також ідеологія свободи, втілена в напрямку «арте повера». Їхні крупноформатні твори були позначені підкресленою живописною тілесністю, брутальністю, програмно недбалим письмом. 

Рух у бік живопису в світовому мистецтві 1970 – 1980-х виявив себе в різних країнах під різноманітними регіональними назвами – німецький «неоекспресіонізм», французькі «вільні фігурації», американський «поганий живопис» тощо. Проте саме «південна вітальність» італійського трансавангарду стала близькою молодим українським митцям. 

Свого піку світова Нова хвиля досягла на початку 1980-х років, а українські митці підхопили і розвинули міжнародну тенденцію у другій половині 80-х – на початку 90-х, створивши власний самобутній варіант постмодерністського мистецтва. Своєрідним знаком появи української Нової хвилі стало полотно Арсена Савадова та Георгія Сенченка «Печаль Клеопатри», експоноване на всесоюзній виставці «Молодість країни» у 1987 році. 

Викликавши рекордну кількість відгуків, як захоплених, так і обурених, воно маркувало початок нового періоду в українському мистецтві, пов’язаного з іменами Олега Голосія, Олександра Гнилицького, Олександра Ройтбурда, Валерії Трубіної, Дмитра Кавсана, Юрія Соломка, Павла Керестея та інших. Шляхом власних пошуків рухалися Василь Цаголов в живописі та Валентин Раєвський – в сфері інсталяції. Одночасно відбувалося формування програми «Межа зусиль національного постеклектизму», яка, за задумом її авторів Олега Тістола та Костянтина Реунова, мала іронічно викрити «красу стереотипу» у ставленні до українських реалій, залучивши для цього барокову чуттєвість та надмірність. 



Спочатку проявившись в Києві, Одесі і Москві (там працювали зокрема митці «Межі зусиль», Гліб Вишеславський, Леонід Войцехов), Нова хвиля набула всеукраїнського характеру, втягнула в себе широке коло художників. Поряд з живописом, що спирався на традиційну для України міцну академічну школу, - а слід відзначити, що серед вчителів митців Нової хвилі були Микола Стороженко, Віктор Зарецький, Анатолій Лимарєв, Віктор Шаталін та інші, - молоді художники активно зверталися до інсталяції, відео, об’єкту, фотографії, перформансу. Їхні твори поєднали в собі характерні для світового постмодернізму симулятивність, зміщення смислів, іронію, схильність до гри підтекстами, цитатність та звернення до широкого кола вітчизняних традицій – від бароко до творчості Георгія Нарбута і Давида Бурлюка. Особливої ваги набуло саме українське бароко, яке сприймалося як ключовий період в історії національної культури, як підґрунтя національної ментальності та ознака європейської ідентичності України. 



Виставка творів художників української Нової хвилі в Національному художньому музеї України виявляє експозиційні зв’язки, необхідні для правильного розуміння місця цього явища у вітчизняному контексті, а також засвідчує, що Нова хвиля є невід’ємною частиною українського мистецтва і сама вже стала традицією, яка визначає шляхи розвитку сучасної образотворчості. 

За інформацією Національного художнього музею України

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень