Таємниці домініканського монастиря у Львові. Оповідь 2. Сенсація: Гіацинтова (Jackowa) Мадонна у Львові

Автор: Микола Хмільовський, завідувач науково-методичного відділу Львівського музею історії релігії

Таємниці домініканського монастиря у Львові. Оповідь 1. Руська церква Апостолів Петра і Павла

Гіацинт (Hyacinthus, Jacek, Иакинф, Якинт) Одровонж (1183-1257) є одним із найшановніших святих римсько-католицької церкви. 

Сотні храмів, вівтарів та пам’ятних місць присвячено йому по усьому світі. Його ім’я носять міста та гори, пароплави і школи. 

Образ його малювали найкращі художники світу. Гіацинт Одровонж був першим поляком (слов’янином), висвяченим самим Домініком Гусманом (1170-1221), засновником ордену проповідників (ОР). Він чимало прислужився до розбудови домініканських монастирів у Польщі. 

У Житії св. Гіацинта написано про заснування ним домініканських монастирів у Перемишлі та Галичі, Львові і Овручі, Києві та Чорнобилі. 

Саме в обложеному татарами Києві мало місце знамените Гіацинтове чудо - явлення йому Богородиці й спасіння ним алебастрової статуї Матері Божої. Згодом вона отримала назву Гіацинтової (Jackowej), стала однією з найшановніших реліквій домініканського монастиря у Львові, атрибутом св. Гіацинта.

Вже більше двадцяти років у Львівському музеї історії релігії виставлено алебастрову статую Богородиці. На етикетці написано «Діва Марія з сином Божим. Алебастр. 18 ст.». 


Статуя Матері Божої з Дитям. Німеччина. XIII ст. Алебастр, різьблення. Висота 43см, ширина 13см. 
Львівський музей історії релігії, інв. № Ск-195.

І всі ці роки в музеї час від часу зринали розмови, що це не копія «Яцкової Мадонни», а оригінал. 

Починалося й завершувалося це лише внутрішньомузейними балачками. І не більше, бо ж література – наукова й популярна, українська та закордонна (польська) в один голос твердила, що у 1946 році домініканці забрали «Гіацинтову Мадонну» із собою до Польщі. Поміщено її в скарбницю монастиря Святої Трійці ордена проповідників (ОР) у Кракові. З того часу вона ніде не виставлялася, зображення не публікувалося. 

І лише 2006 року в Національному музеї в Кракові було відкрито виставку «З колекцій отців-домініканців», де серед інших пам’яток можна було побачити й «Яцкову Мадонну». Того ж року, з 25 травня по 2 липня, в Королівському замку у Варшаві демонструвалася грандіозна виставка «Польща й Апостольська столиця», приурочена до візиту папи Венедикта ХVІ. Було зібрано найцінніші пам’ятки та раритети з усієї Польщі, зокрема й т. зв. Яцкову статуетку. 


Статуя Матері Божої з Дитям, т. зв. Мадонна Яцкова. Німеччина, рубіж XIV/XV ст. Алебастр, різьблення. Висота 53см, ширина 20см. Краків, монастир братів-проповідників (ОР) св. Трійці.

Виставки мали широку пресу, пам’ятки публікувалися в журналах та Інтернеті. Нарешті можна було порівняти нашу фігуру з краківською, і сумніви розсіялися. Вони подібні, майже тотожні. То й же матеріал, та ж іконографічна схема, але робили їх різні майстри у різний час і в різних місцях. Й оригінал, тобто та алебастрова статуя Богородиці, до якої впродовж століть покоління львів’ян зверталися по допомогу, молилися, таки залишився у Львові! На чому базується таке категоричне твердження? 

Перше. У 1856 році у Львові було видано книжку отця-домініканця Доната Піонтковського «Wiadomość historyczna o alabastrowej statuy Najśw. Maryi Panny Jackowej…». 





Основний зміст книжки – гостра полеміка з братами з Перемишля щодо того, що саме у Львові, а не в Перемиському монастирі домініканців зберігається славнозвісна фігура Богородиці. A priori все перевірено, все ґрунтується на документах і текстах, бо ж будь-яку неточність тут же буде використано contra. 

У книзі поміщено графічне зображення «Гіацинтової Мадонни», пізніше воно було надруковано окремим відбитком у друкарні Піллера у Львові. Порівнюючи гравюру з фігурами – львівською та краківською - доходимо до безапеляційного висновку: коли в середині ХІХ століття художник робив малюнок до гравюри, перед ним стояла, він змальовував ту статуетку, що нині зберігається в експозиції Львівського музею історії релігії. 







Друге. У 1852 році Філіціан Лобеський, знаний львівський мистецтвознавець, детально описав і проаналізував львівську алебастрову фігуру (Dodatek tygodniowy do Gazety Lwowskiеj 41, 1852, s. 184). 



Вказав, що статуя разом із постаментом висотою в півтори стопи (29.77см х 1.5 = 44.66см) зображує Божу Матір у довгих шатах з грецькою діадемою у формі башти на голові, волосся її довге, розпущене по плечах і по спині. На лівій руці вона тримає дитятко Ісуса, справа Христос із розіп’ятими руками на «дереві життя» без хреста, деревом же в’ється змій додолу. Вгорі простежується рука майстра, все викінчено й досконало, внизу ж - особливо на п’єдесталі, де перед Юрієм Змієборцем вкляк чи то князь київський Володимир Рюрикович (1223–1235,1238), чи жертва – дівчина, все поспіх і майже неуміло. 



Відзначив автор також колір алебастру – не білий, а через старість чи якісь інші причини коричневий. Едвард Новаковський (1829–1903) визначив точніше – брунатний. І висота, і колір, і нерівність різьби - а, головне, найдрібніші деталі зображення – все це наявне у львівській статуї. Тож, Ф. Лобеський тримав у руках і описував саме львівську алебастрову фігуру Богородиці. 

Третє. Найдавніший писемний текст про алебастрову статую Богородиці у Львові датовано 1401 роком. 

Це грамота блж. Якова Стрепи, архієпископа Галича, про сорокаденний відпуст за молитви перед алебастровою фігурою Богородиці. 



Отже, її було виготовлено щонайпізніше у другій половині ХIV століття. Тож невипадково корона Богородиці у львівській фігурі має форму вінця. Такою ж, напевно, була корона і на голівці Ісуса. 

Саме такі корони носили володарі Європи у X–XIII століттях, відповідно, й такими вони дійшли до нас у пам’ятках тієї епохи. 


Скульптури Оттона І Великого ( 962-973 ), імператора Св. Римської імперії та його дружини Едіти Англійської ( 910-946 ).
1250 р. Кафедральний собор в Магдебурзі


Три царі. Перша половина ХІІІ ст. Кафедральний собор в Ам’єні

У XIV–XV століттях мода змінюється. Вінець доповнюється шапкою, на завершенні корони з’являється хрест. На початку XVII століття Анна Дольська, княжна Вишневецька, прикрасила статую золотими коронами з діамантами, й саме їх ми бачимо поверх алебастрових вінців на гравюрі середини XIX століття. 


Статуя Богородиці з Дитям. 1420 рік. Церква Діви Марії у Дортмунді


Корона Рудольфа ІІ (1576-1612), імператора Св. Римської імперії 

Четверте. Отець Донат Піонтковський занотував, що на початку XIХ століття під час хресного ходу алебастрова статуя Богородиці впала і розбилася.

Коли намагалися її поправити, то ще більше пошкодили і вже такою львівська фігура дійшла до нас. Сьогодні вона потребує кваліфікованої реставрації. Тоді ж, напевно, було відпиляно для ремонту щонайменше 5 сантиметрів каменю знизу і стільки ж, або й більше, ззаду п’єдесталу - там бо алебастр залишився необробленим та нешліфованим. Підтверджує сказане текст 1750 рр. Відповідаючи на закид краківського домініканця отця Юстина з Міхова, що львівська фігура мала й легка, домініканець зі Львова писав:

Тобто, тоді (у 1750-ті рр., до падіння) її висота була майже 48 сантиметрів (2.48см (1cal) х 19 = 47.12см), а тепер вже 43 сантиметри, і важила вона 10 кг і 584 гр. 

П’яте. У 1902 році в Кракові було видано книгу «O cudownych obrazach w Polsce Pszenajświetszej Matki Bożej wiadomości historyczne, bibliograficzne i ikonograficzne przez Х. Wacława z Sulgostоwa». 





Це плід десятирічної подвижницької праці Едварда Новаковського, він же отець В’ячеслав з Сулгостовa, капуцин. 

На 849 сторінках подано найдокладнішу інформацію про 1050 Богородичних ікон, фігур, образів, про церкви, в яких вони розміщуються, про книжки, в яких їх описують або згадують. У книзі описано 825 образів. Крім цього, на додачу ще й сім тематичних покажчиків та альбом малюнків Богородиці. Без перебільшення – це є енциклопедичним виданням. 

Не обминув о. В’ячеслав, звичайно, й алебастрової фігури Матері Божої зі Львова. Загалом, на стор. 395–399 він повторив уже сказане, бо ж бачив ту саму статуетку і тримав у руках ті ж самі книжки. А завершив так: «R. 1901 złodziej głowkę Dz. J. oderwal – zaginiona». 

Цей факт було підтверджено на засіданні Комісії для вивчення історії мистецтв у Польщі, яка під головуванням проф. Івана Антоневича-Болоза зібралася в церкві отців-домініканців у Львові 20 червня 1901 року. На додачу Комісія занотувала ще й факт викрадення двох золотих корон з голови Богородиці та Дитятка. З того часу й донині голівки Ісуса у львівській алебастровій фігурі Богородиці немає. 

Шосте. Збереглося фото львівської фігури ще без втрат, тобто, його було зроблено перед 1901 роком. На цьому фото бачимо сидячого Ісуса в короні. Це фото було надруковано в першому томі «Історії Львова» (Львів, 2006) та в другому томі «Українське мистецтво» (Львів, 2004). На жаль, фото не має посилань. 



Отже, з 1401 року й до 1901 львівська алебастрова фігура Богородиці перебувала в церкві Тіла Христового монастиря домініканців у Львові. Її святість і чудодійність було стверджено папськими документами у 1587, 1708, 1759, 1855 рр., а також грамотами львівських митрополитів й архієпископів у 1401 та 1759 рр. З 1911 року й донині вона зберігається у львівських музеях. 

30 січня 1911 року Національний музей короля Івана III купив її у львівського колекціонера Степана Пелецького (інв. № 828). 



20 вересня 1940 року фігуру передано Історичному музею (інв. № С-481), а 1973 року – Львівському музею історії релігії (інв. № Ск-185). Невідомо, як статуя потрапила до рук колекціонера, ще більше зацікавлення викликає питання, хто і де її виконав, коли і як вона потрапила до Львова. Проте це тема окремого дослідження. 



Маємо кілька гіпотез. 

Одна говорить про те, що у 1228 році св. Гіацинт Одровонж (1183–1257) придбав алебастрову Богородицю у Франції, і потім усе життя вона була з ним, зокрема і в Києві. Там на п’єдесталі вирізьбили герб Рюриковичів (?) – Юрія Змієборця – і перед ним на колінах князя Володимира Рюриковича. У 1240 році під час втечі з Києва св. Гіацинт залишив її у знищеному татарами Галичі, і звідти 1270 року князь Лев Данилович забрав її й передав львівським домініканцям. 

Згідно з іншою гіпотезою – 1391 року блж. Яків Стрепа, новопоставлений архієпископ Галича, францисканець, привіз алебастрову фігуру з Кракова й передав її братам-проповідникам у Львові. 

Найфантастичнішою й, можливо, найвірогіднішою є така версія. 

У 1253 році король Данило Романович із сином Левом ходили походом на Чехи. Особливо знатно погуляв навколо Опави князь Лев. З честю і великою здобиччю вернулися руські полки домів. Серед іншого було привезено на Русь і фігуру Богородиці з брунатного алебастру, поклади якого є у чеській Сілезії. У 1270-ті роки князь Лев Данилович – як покуту за свій великий гріх, убивство 1268 року на Великодні свята кума князя Войшелка – заклав у Львові монастир і церкву апостолів Петра і Павла та передав руським монахам з перенесеної з Холма королівської скарбниці найцінніші реліквії – писану апостолом Лукою ікону Богородиці Одигітрії й алебастрову фігуру Божої Матері. Тоді ж було вирізьблено на п’єдесталі Юрія Змієборця й перед ним на колінах донатора князя Лева. 

Через сто років – 1377 року – князь Володислав з Опілля Опільський надав двір (палац) князя Лева, а також руську церкву й монастир зі всіма святинями, що там зберігалися, орденові проповідників (ОР).

Так було покладено початок будівництва домініканського монастиря й церкви Тіла Христового у Львові, так розпочалася історія його святині – львівської алебастрової фігури Богородиці. 

сайт Львівського музею історії релігії: www.museum.lviv.ua