Пуща-Водиця: до лісу на трамваї

30 травня 2008 15:56 |

Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
Літопис тиші пишуть у траві...

...Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми.
Ліна Костенко

Назва "Пуща-Водиця" означає поєднання густого лісу (пущі) та невеличкої річки - Водиці. I якраз посеред цього лісу та водоймищ розташовані будівлі селища. Його вулиці через їхню прямоту звуть лініями. Всього ліній 14. На них немов нанизані приватні садиби вперемішку із санаторіями та будинками відпочинку. Де-не-де збереглися старовинні споруди з дерев'яним різьбленням, які нагадують про старі часи, коли це селище було одним із найпопулярніших курортів Києва. 

Взагалі, місцевість Пуща-Водиця стала широковідомою близько століття тому. Саме тоді Київ переживав справжній будівельний "бум": зносились одноповерхові будівлі, вирубалися фруктові сади... Натомість зростали багатоповерхові доходні будинки із дворами "колодязями", позбавлені будь-якої зелені. Тому з настанням весни багато киян намагалися втекти з задухи міста кудись на природу. Пуща-Водиця в той час перетворюється на одну з найулюбленіших дачних місцевостей. Не дивно, адже це справді мальовничий куточок. Крім того, перебування в сосновому лісі добре впливає на хворі легені. Не дарма ж з часом Пуща перетворилася на справжній курорт. Зростанню популярності Пущі-Водиці на початку ХХ століття сприяло прокладення туди трамвайного маршруту.

У який ще ліс ви зможете потрапити на такому дуже міському транспортному засобі як трамвай? До Пущі іде найстаріший з нині існуючих київських трамвайних маршрутів - №12. 3 Подолу він дзеленчить сюди майже півтори години. На площі Тараса Шевченка до нього приєднується інший трамвай - сімка. До речі, саме ця площа, яка, власне, є воротами до Пущі, колись мала оптимістичну назву "Кинь грусть". 

На мою думку, до Пущі-Водиці й тепер найкраще діставатися саме на трамваї. Цей дзвінкоголосий засіб пересування додає подорожі особливого шарму. Подекуди на своєму шляху він майже розсуває гілля і щемно дзвенить на поворотах. Але особливо, якось по-казковому, подорож виглядає, коли надвечір сонце б'є прямо в трамвайні шибки. Тоді справді в'їжджаєш в святковий ліс.

А пущеводицький ліс дуже приємний. Переважно сосновий і дуже світлий. Лижний взимку і ніжний навесні. Дуже суничний літньої пори, і грибний восени. Його можна побачити у всій красі весь, якщо піднятися на каланчу - башту, що стоїть на початку Пущі-Водиці. А можна досліджувати детальніше, за допомогою власних ніг, велосипеду чи трамваю. Якщо втомились, то на вас приязно чекають озера, на березі яких можна відпочити.

Ці мальовничі водоймища колись були річкою, яку згодом загатили. Лісовими очами Пущі можна милуватися, в них можна купатися і навіть кататися по їхній гладі на човнах, взятих на прокат. Чи просто в цій неспішній атмосфері розмірковувати понад лісовим озером. Адже така спокійна, не кричуща, і в той же час якась дуже рідна, знайома ще з дитинства, краса налаштовує на ясні думки. 

Мабуть, недарма тут будували так багато санаторіїв. Адже окрім суто медичних процедур велику справу у зціленні хворих робило настояне на хвої повітря, лісові та озерні краєвиди - звичайні та водночас урочисті, споглядання яких налаштовує душу й розум на стрункий гармонійний лад.

Ще одна цікавинка, а для когось і необхідна складова душевної гармонії, знаходиться на 7 лінії Пущі-Водиці. Це Храм Серафима Соровського (вул.Юнкерова, 42). Цю церкву мешканці дачного селища вирішили побудувати в рік, коли Святого Серафима було канонізовано, - в 1903. І вже через 7 років почалися перші відправи в цій церкві поруч із сосновим лісом…

Ось у таку цікаву місцину як Пуща-Водиця можуть на щастя ще досі ходять київські трамваї. Одразу згадується пісенька у виконанні «Пікардійської терції»: 



Коли сонце розжарене над містом висить,
I від чаду машин кругом іде голова, —
Я згадаю про холодних озер блакить,
Куди їздив колись старенький трамвай.

Повези мене туди, де природа сама,
Повези мене за місто, де асфальту нема,
Повези мене туди, де зелена трава,
Повези, повези, старенький трамвай. 



Катерина Філіпенко, спеціально для «Музейного простору України»

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Листопад 2022

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    
Жовтень | Грудень