Невідомий і знаменитий Плонськ

02 квітня 2008 13:35 |

  Мало кому в Україні відоме польське місто Плонськ у 70 кілометрах від Варшави. Поза тим, центр однойменної ґміни та повіту, що входить до Мазовецького воєводства Польщі, нагадує живий пропагандистський плакат про переваги життя в Європейській спільноті. 



Сільськогосподарський рай
 

Містечко, рівнозначне нашому районному центру, вражає чистотою, оханійстю та помітним добробутом мешканців. Певна річ, цей добробут не впав із неба. Це плід наполегливої праці.

Плід – у буквальному розумінні: Плонський повіт – відомий не лише у Польщі, а й усьому Європейському союзі центр садівництва й огородництва. Більшість мешканців міста, не кажучи вже про околиці, так чи інакше пов’язані з виробництвом, переробкою та реалізацією плодоовочевої та іншої сільськогосподарської продукції. Наприклад, на околиці міста є завод, де переробляють на сік урожай з найбільшої у світі (200 га!) плантації чорноплідної горобини. А ще є м’ясопереробний завод у Раві Мазовецький, птахопереробний комбінат у Чеханові, молокозавод у Млаві… 

Тож не дивно, що у Плонську розташовано найбільший за межами столиці центр сільськогосподарського дорадництва і аграрної освіти, розташований на мальовничій околиці, в ошатному старому фільварку. 

Продовольча галузь у Європі – справа вигідна. Тому у місті кількість затишних кав’ярень та барів, модних крамниць і «бутіків» у перерахунку на чисельність населення – не менша, ніж у Варшаві, салон весільного вбрання цілком міг би прикрасити київський Хрещатик. 

Історичні перипетії
 

На околицях споруджуються нові комфортабельні будинки, але старовинного центру ніхто не чіпає. Це – історія, а історію тут шанують. Кожен мешканець скаже, що місто відоме з 1065 року, костел збудовано у XIV столітті, але і зараз він непогано виглядає (до речі, є у місті й ще один, модернової архітектури). 

До того ж, назва міста досить часто зустрічається у документах з історії… Ізраїлю. Адже саме тут народилися Давид Грін (Бен-Гуріон), засновник сучасної єврейської держави, а також один з найближчих його сподвижників, ініціатор створення сільськогосподарських комун – кібуців - Шломо Левкович (Леві).

І це не випадково: адже 1881 року у Плонську з 7800 жителів налічувалося 4500 євреїв. Напередодні Другої світової вони складали близько 80% населення. Після війни їх майже не лишилося – плонських євреїв було депортовано, більшість потрапила прямісінько до газових камер Треблінки. Додамо: наслідки демографічного удару тут відчуваються і досі. За даними перепису 2004 року, населення усієї плонської ґміни дорівнювало 7021 особі – менше, ніж у самому місті 1881 року! 



Сенкевич у них і Сенкевич у нас
 

Пам’ятка, якою у місті найбільше пишаються, розташована на самісінькій околиці, поруч зі школою аграрної освіти. Це невеличкий будинок, у якому мешкав з родиною видатний польський письменник Генріх Сенкевич (1846 – 1916). Байдуже, що тоді він ще не був знаменитим, і мешкав тут лише рік, поки не поступив до університету… Все одно будинок занесено у перелік видатних місць, пов’язаних життям і діяльністю письменника (як тут кажуть, «Сенкевичівка»). Тут відбуваються літературні та мистецькі заходи, хоча невеличкий будинок для цього мало пристосований. 

Побачене в Плонську наштовхнуло мене на роздуми. Адже набагато менше пощастило пам’яті Сенкевича на наших українських теренах. Працюючи над романом «Пан Володиєвський», частина подій якого відбувається на Поділлі, письменник одне літо провів у селі Михайлівка поблизу Кам’янця-Подільського (нині Дунаєвецький район Хмельницької області), у садибі панів Маковецьких.
У роботі над романом йому дуже стали у пригоді багатий архів та бібліотека садиби. Додамо також, що завдяки господареві, відомому фахівцю з декоративного садівництва Стефану Маковецькому, садиба була перлиною садово-паркового мистецтва. Родина Маковецьких тривалий час зберігала кімнату, у якій мешкав письменник, і все, пов’язане з його пам’яттю, навіть перо і чорнильницю. 

Але даремно шукати Михайлівку на сучасній туристичній карті України. Палац Маковецьких було підірвано 1917 року бандою солдатів – дезертирів, бібліотека і родинний архів, якими користувався письменник, – спалені, картини та старовинні меблі – розкрадені або знищені. З книжкового зібрання Маковецьких збереглося не більша ста томів, які зараз експонуються у Народній бібліотеці…але у Варшаві.

Певна річ, у подальші роки можна було б спробувати хоч щось відновити, але не було кому пробувати. Те, що письменник не лише жив в Україні, а й торкався її історії у свої творах, що змальований письменником звитяжний пан Володиєвський, реальна історична постать, насправді був за походженням щирим українцем з Поділля, для більшовицької влади не мало ніякого значення.

Приклад для наслідування

Втім, хіба це стосується лише Михайлівки? І лише більшовицької влади? Навіть у самому Києві в наш час не знайти ніяких матеріальних слідів перебування, наприклад, Миколи Лєскова, хоча він присвятив Києву цілий цикл спогадів – знамениті «Печерські антики», а в оповіданні «Відображений ангел» (російською – «Запечатленный ангел») описав побудову першого київського мосту через Дніпро. 

Лише невеличка меморіальна дошка нагадує про київський період творчості Олександра Купріна, музею його імені годі й шукати. Між тим, на київському матеріалі написано його найкращий твір: роман «Яма». Та що вже казати, якщо від самої колишньої Ями – вулиці Ямської – лишилася лише назва? Старовинні будівлі, де свого часу містилися описані письменником будинки розпусти, стояли ще на початку 80-х років ХХ століття, тепер замість них височать одноманітні «свічки». Між тим, це також наша історія, навіть якщо комусь вона не подобається. Тому приклад невеличкого польського містечка Плонськ може бути більш ніж показовим для нашої нової української дійсності.

Пригадую малесенький будиночок на розі. Якось з нього відвалилася нова, але поганенька фарба, під нею відкрилася стара, набагато міцніша, а на ній виразно виділялися слова: «Молоко. Сыръ. Творогъ». Нема вже ні того напису, ні тієї крамнички, а молоко та сир тамтешні мешканці купують у супермаркеті. 

Але власної історії там не купиш… 


Володимир Колюбакін, спеціально для «Музейного простору України»
 

Фотграфії міста Плонськ зроблені автором

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень