Каразін Василь Назарович (1773-1842)

15 вересня 2008 19:35 |

Василь Назарович Каразін. Дослідник та громадський діяч, ініціатор створення першого в Європі Міністерства народної освіти (1802 р.) та заснування Харківського університету (1804 р.). Видатний український учений і просвітитель належав до активних діячів харківського культурного осередку, що діяв у другій половині ХVІІІ - першій третині XIX ст. і згуртувався навколо Г.С. Сковороди та його послідовників. 

Свою активну громадську діяльність В.Н.Каразін розпочав, склавши низку сміливих проектів–перетворень в Росії у початковий період царювання Олександра І. Він був одним з ініціаторів створення першого у Європі Міністерства народної освіти. 

У 1819 - 1820 рр. Каразін був віце-президентом Вільного товариства любителів російської словесності, редагував журнал “Соревнователь просвещения и благотворения”.

Родовід роду Каразіних в Україні починається з архієпископа Софійського Григорія Караджі, який приїхав до Росії у 1713 році. Ймовірно, походив Григорій із Греції або Болгарії.

Син Григорія - Олександр Караджі, під час вступу на військову службу за царювання Петра Першого, додав до свого прізвища російське закінчення -ін. Саме він і став засновником роду Каразіних в Росії. Після виходу у відставку, капітан російської гвардії Олександр Каразін оселився на теренах одного із слобідських полків. Саме він першим пов'язав долю свого роду із Україною, оселившись у селі Карбованець Краснокутського району Харківської області.

Син його - Назар Олександрович (1731–1783) - полковник російської армії, за військові подвиги під час російсько-турецької війни отримав від імператриці Катерини II у довічне володіння сіла Кручик та Основінця також у Краснокутському районі на Харківщині. У 1771 р. він оселився у с. Кручик, яке стало колискою продовжувачів цього роду. Тут він одружився з дочкою полкового осавула Якова Яковича Ковалевського – Варварою Яківною. По батьківській лінії Ковалевські належали до давнього козацького аристократичного роду. 

У Назара Олександровича та Варвари Яківни народилися сини – Василь (1773– 1842) та Іван (1780–1836). Назар Олександрович помер у 52 роки й був похований у с. Кручик. Епітафія на дошці фамільного склепу була написана імовірно Г.С.Сковородою, який часто гостював в родині Каразіних.

Дитячі роки Василя та Івана проходили у тихому мальовничому українському селі. Українська природа, мова, пісня, православна віра сприяли формуванню у юнаків найкращих людських рис. Окрім традиційної на той час для дворянських родин французької мови, діти чудово знали українську мову та фольклор, а також історію українського краю. Називаючи себе то греком, то болгарином, то сербом, - Василь Назарович Каразін завжди залишався сином «люб'язної своєї України».

Василь Назарович Каразін був одружений з Олександрою Василівною Мухіною (1783–1861).

Дід дружини - Іван Іванович Голиків був відомим в цілій Європі істориком та збирачем історичної старовини. Саме йому належить найбільш ґрунтовне дослідження життя та царювання Петра Першого (зібрання документів та хронологічних записів у 18 томах). 


Книги із славетної "бібліотеки Голікова", власність родини Каразіних

Весілля Каразіних відбулося 24 травня 1805 р. Разом із підмосковним селом Анашкино, молоді отримали у придане славетну «бібліотеку Голікова», яка налічувала понад 1 500 книг, оригінальних документів часів Петра Першого, зокрема й автографи самого царя. Це було воістину унікальне зібрання документів, яке частково збереглося і до наших часів днів (друковані книги згоріли під час пожежі, а рукописи зберігаються сьогодні у бібліотеках Москви).

Олександра Василівна пройшла разом із своїм су пругом складний життєвий шлях, розділила з ним радість успіхів та біль приниження, трагедію безвинних ув'язнень та заслань. Олександра Василівна допомагала чоловіку, якого було позбавлено права листування та будь-яких юридичних прав, виступала його секретарем, адресатом, позивачем у різних судових справах.

Вони прожили разом 37, за словами самого Каразіна, «переважно щасливих років», виховавши 7 дітей (дочку та 6 синів).

Олександра Василівна на 18 років пережила чоловіка. Після смерті Василя Назаровича вона залишила Харків та разом із сім'єю сина Миколи оселилася у селі Анашкіно Звенигородського повіту Московської губернії.

Сімейне коріння, традиції, висока культура та багатий внутрішній світ батьків не могли не відбитися на духовній природі та подальшій долі дітей. Їх об'єднувало відчуття батьківщини – України, де всі вони народилися, почуття вірності та служіння Вітчизні, прагнення доторкнутися до духовних цінностей свого народу та незмінний зв'язок із Харківським університетом. 


Грамота про заснування Імператорського Харківського Університету,
підписана імператором Олександром 5.11.1804 року, на фотографії - пам'ятник В.Н.Каразіну

Своїм дітям Василь Назарович Каразін забезпечив добре виховання та прекрасну освіту.

У сім'ї панувала атмосфера взаєморозуміння та довіри, пошана до діяльності батька, доброзичливість, дотримання православних традицій. Всі сини Каразіна вступали до університету у віці 15 років, - це свідчить про високий рівень знань, який діти отримували вдома та у пансіонах м. Харкова.

Першою дитиною в сім'ї Каразіних була дочка Пелагея (1806 р.). Фатальну роль у сім'ї Каразіних зіграв її чоловік - доктор І.А.Севцілло. У 1836 році В.Н.Каразін зимував у Харкові. Зять його, І.А.Севцілло, поїхав у Кручик та наказав слугам протопити будинок. Слуги затопили одночасно всі печі. Сам зять Каразіна пішов по господарству, а коли повернувся, побачив будинок весь у вогні. Замість того, щоб рятувати його, він поїхав до Харкова. У цій пожежі згоріла чудова бібліотека, понад 5 тис. томів – цінні збірки історичних документів, рукописів, книг, автографів. Цю втрату В.Н.Каразін оплакував все своє життя.

Старший син Василь (1807–1847) закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Після поранення та виходу у відставку, батько запропонував йому стати помічником бібліотекаря університетської бібліотеки у Харкові. Проте бібліотечна робота не зацікавила молодого Каразіна. Прослуживши в бібліотеці чотири місяці, він подав у відставку. Помер на 40-му році життя, у самоті і глушині. 


Установча грамота імператора Олександра І про заснування Харківського імперського університету у 1804 році.


Нагрудний знак, що отримували випускники російських університетів, кін. 19 ст.

У 1841 році, після смерті бібліотекаря Харківського університету проф. В.Г.Комлішинського, Василь Назарович Каразін сам робить спробу влаштуватися на скромну посаду бібліотекаря. Він звертається до Міністерства освіти з проханням дати йому цю посаду. Проте опальному В.Н.Каразіну було відмовлене і в цьому проханні.

Третій син Каразіних - Філадельф (1810–1878) був дуже обдарованим юнаком. До 19 років він встиг закінчити філософський факультет Харківського університету. Батьки дали сину мелодійне та рідке ім'я Філадельф, що у перекладі з грецької означає «братолюб». Певно, батько навіть і не підозрював, яке місце займе саме цей його син в історії всієї сім'ї. 

Довгі роки (з 1837 по 1853 рр.) Філадельф мешкав у Миколаєві, служив при штабі Чорноморського флоту. У Миколаєві Філадельф Каразін одружився з дочкою контр-адмірала Цяця Євгенією. Після смерті батька саме Філадельф Каразін став його біографом. Він виступив проти посмертного наклепу на адресу В.Н.Каразіна. Філадельф Каразін опублікував у часопису «Російська старовина» ґрунтовне дослідження на тему «Василь Назарович Каразін, засновник Харківського університету».

Син зберігав архів листування батька, який становив понад 1000 листів на рік. В цьому архіві зібрано листи від багатьох видатних людей того часу. Помер Ф.В.Каразін в 1878 р. у віці 68 років, похований у Санкт-Петербурзі.

Василь Назарович Каразін з дитинства мріяв про військову кар'єру, щоб стати продовжувачем справ своїх балканських предків. «Від самого дитинства слабкі груди не дозволяли мені активно брати участь у громадській та військовій службах, до яких кликав мене рід мій», – писав він імператору Павлу у 1798 році. У синах своїх він бачив єдину можливість підтвердити вірність традиціям Караджі - воїнів.

Будучи вже похилого віку людиною, В.Н.Каразін відправився в Крим інспектувати виноградні господарства. Йому належить розробка оригінального методу поліпшення виробництва вин. За цю роботу уряд запропонував вченому дуже малу плату, лише 300 карбованців. Саме під час цієї подорожі В.Н.Каразін сильно застудився. Вже остаточно хворий, він зупинився у Миколаєві у сина Філадельфа. Саме в Миколаєві він 4 листопада 1842 г на руках у сина помирає. У Миколаєві його було поховано. 

В.Н.Каразін залишив після себе грунтовні праці в різних галузях знань, але особливо цінними були його відкриття та винаходи в галузях харчової промисловості, метеорології та хімії. Самобутніми були його ідеї відносно використання електрики й одержання штучних діамантів.

Останнім з відомих нам спадкоємців Каразіних по чоловічій лінії був син Миколи Васильовича - відомий письменник, публіцист, художник Микола Миколайович Каразін (1842–1908 рр.). 

Дитинство Микола провів під Москвою, в селі Анашкино. У 1861 р. він закінчив 2-й Московський кадетський корпус та був направлений в Казанський драгунський полк. Світ Азії, де проходив службу Каразін, полонив молодого військового. Він вивчає цей край, життя народів, що тут мешкають, робить записи та ескізи. Він вирішує залишити військову службу та присвятити себе літературі та художній діяльності.

Вийшовши у відставку в 1870 р., він поступає вільним слухачем до Петербурзької академії мистецтв. Йому належать ілюстрації до творів Ф.М.Достоєвського, О.С.Пушкіна, Н.Гоголя, Н.Некрасова, І.С.Тургенєва, Л.Н.Толстого та багатьох інших російських письменників. 

Виставка робіт, присвячених побуту жителів Середньої Азії, що пройшла в залах Географічного товариства, а згодом в Парижі та Лондоні, принесла М.М.Каразіну міжнародне визнання. У 1879 р. М.М.Каразіна обирають членом Російського Географічного товариства. 



Перехід через річку туркестанського загону, батальне полотно М.М.Каразіна

Доля підготувала останньому представнику роду Каразіних благородну місію. Беручи участь в сербсько-турецькій війні, а пізніше в російсько-турецькій війні (1877–1878) на території Болгарії, онук Василя Назаровича Каразіна став єдиним представником свого роду, який на власні очі побачив перемогу та визволення від турецького гніту балканських народів.

29 жовтня 1907 р. за пропозицією академіків Є.Є.Волкова, Л.І.Куїнджі та К.Я.Крижицького рада Академії мистецтв обрала М.М.Каразіна своїм членом.

Після смерті Миколи Миколайовича Каразіна в генеалогічному древі Караджі переривається гілка прямих спадкоємців. 

Практично невідома, але дуже цікава друга родова гілка Каразіних, засновником якої був брат фундатора Харківського університету - Іван Назарович Каразін, засновник Краснокутського дендропарку. 

Харківський національний університет. Один із найстаріших університетів Східної Європи. Заснований у листопаді 1804 року з ініціативи В.Н.Каразіна, згідно грамоти Олександра І. Урочисте відкриття університету відбулося 29 січня 1805 року.

Харківський університет єдиний в Україні, де навчалися і працювали три лауреати Нобелівської премії – біолог І.Мечников, економіст С.Кузнець, фізик Л.Ландау. 

З Харківським університетом пов’язані імена таких усесвітньо відомих учених, науковців та просвітителів, як П.П.Гулак-Артемовський, М.І.Костомаров, М.М.Бекетов, М.В.Остроградський, В.А.Стеклов, О.О.Потебня та багато-багато інших. 

Серед почесних докторів університету – перший президент України М.С. Грушевський.
 

м. Харків, Імператорський Університет 

Становлення Харкова як крупного промислового, наукового, культурного центру відбулося завдяки діяльності університету. Багато вулиць міста названо на честь професорів, науковців, вихованців університету.

Університет стояв у витоків усієї вищої освіти Харківщини. Від нього походять Національна юридична академія, Національна фармацевтична академія, Харківський медичний університет, Харківський педагогічний університет, Харківська зооветеринарна академія, Харківська академія культури, Харківський економічний університет та інші вищі навчальні заклади.

Сьогодні університет має 20 факультетів.


Будівля Харківського Університету 

Університет є одним із найбільших наукових центрів України. У ньому представлені практично всі напрямки сучасної фундаментальної науки. До складу університету входять НДІ хімії, НДІ біології, НДІ астрономії, Фізико-інженерний інститут, Інститут високих технологій. 

В університеті з 1808 року функціонує Астрономічна обсерваторія, яка є однією з провідних астрономічних установ України, де проводяться фундаментальні і прикладні дослідження з фізики Сонця, планет, астероїдів, комет і супутників. 

Музей Природи університету заснований в 1807 році і є одним із найстаріших вузівських музеїв світу.У 23 залах музею (площею 2 тис. кв. м) розміщено близько 250 тис. експонатів за такими розділами: походження людини, дарвінізм, зоологія, геологія. При університеті діє Музей археології та етнографії Слобідської України, колекція якого налічує близько 150 тисяч одиниць зберігання.

за матеріалами статті Н.М.Березюк, науково-популярний часопис "Університети" джерело 

вересень 2008 року

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень