«Кожен маляр, який позбудеться чужих впливів і творитиме своє, виявить свою національну суть»
Петро Холодний
Один із найвизначніших українських митців ХХ століття, який особливо відзначився як маляр та графік, а тематика його творчості – це ікони, вітражі, мозаїки. У його творчості помітні впливи таких течій, як кубізм та конструктивізм, а авторський стиль митця зіставляють із школою М. Бойчука.
Народився майбутній художник у Києві, або, як зазначав у спогадах, у Київському Політехнічному інституті, де його батько (також відомий український художник Петро Холодний-старший) викладав хімію та фізику. Мама – росіянка, 16 дитина в сім’ї, мала ще 12 братів, серед яких всі були офіцерами Балтійського флоту, а двоє дослужились до адміральських звань. Однак родина по материній лінії не здійснила жодного впливу на формування світогляду майбутнього митця. Зовсім інша справа – родина батька, де серед найближчих родичів були і суддя, і військовий лікар, і світової слави ботанік, і гвардійський офіцер, і оперна співачка…
Навчався молодший Холодний у дуже добрій київській школі, де було багато українців. Директором школи на той час був його батько, а учителювали такі відомі в українському суспільстві люди, як Прокопович, Пахоревський, Русова… Сімнадцятирічним юнаком потрапив до армії УНР як кадет кавалерійської школи. Після упадку першої державності України опинився в еміграції. Спочатку – у Польщі, в місті Тарнів, де вже перебував батько. Там, власне, й почав більш-менш пристойно малювати. Уже тоді в молодого митця були колосальні задуми, але замало уміння, щоб їх реалізувати.
Можливо, ми не говорили нині б про Петра Холодного-молодшого, як про світової слави митця, а лише як про вченого-хіміка. На це були свої підстави, адже юнак перебрався в чеське місто Подєбради студіювати хімію, аби здобути диплом інженера. Але недарма кажуть, що людина ходить лиш по тих стежках, які накреслює хтось вищий… Для майбутніх інженерів рисунок викладав професор Мако, художник. Побачивши роботи Холодного, поцікавився: «Що ви тут сидите?». Холодний пояснив, що має тут стипендію. «То я вам можу допомогти заробити стипендію на малярстві». Так за сприяння професора юнак перебрався на навчання в Українську Студію Пластичного Мистецтва до Праги, в якій навчався впродовж 1926-27 років. Студія ця була не аби-яка, бо дала Україні таких митців, як Цимбал, Мазепа, Омельченко, Хмелюк, Касіян. У Празі Холодний познайомився, а згодом і одружився з Наталією Лівицькою, тоді початкуючою, а згодом знаною українською поетесою.
Далі в житті митця була варшавська Академія Мистецтв та епізод, коли один із викладачів цієї академії, ознайомившись з роботами молодого художника і ще не почувши від нього ані слова, одразу визначив, що Холодний не є поляком. А згодом цей професор ставив його в приклад іншим: «Бачите, він малює, як українець, а ви невідомо як хто».
Однак і цього могло б не бути, якби до студій в академії не була причетна його дружина. Завітавши в 1928 році на кілька днів до Варшави і прогулюючись якось повз будівлю навчального закладу з чоловіком, Наталя Лівицька-Холодна промовила: «От тобі б сюди поступити». «Не хочу», – відповів художник. Але дружина вирішила таки з’ясувати умови вступу. За хвилю часу повернулася з анкетою – «Сьогодні останній день подання документів». Для вступу треба було подавати ще й свої праці, а вони на той час усі були в Чехії. У Варшаві заледве віднайшлися мініатюра та екслібрис, виконані його рукою. Інші кандидати на статус студентів академії надсилали свої твори навіть посильними, бо не могли доставити все самотужки. Але справжнього майстра визначає далеко не кількість робіт. І згаданих двох виявилося досить, щоб наступного дня пройти конкурсний відбір.
Так на довгих шість років розпочалася співпраця талановитого українця з польськими мистецтвознавцями в рамках варшавських студій. На лектуру молодий Холодний записався до професора Тихого. Записався лише тому, що йому заімпонував смисловий ряд «тихий-холодний». Професор спочатку відмовлявся опікуватися студентом, заявляючи, що той ніколи не малюватиме так, як він того хоче. На що отримав не менш гідну відповідь: «Я й не хочу малювати, як ви хочете, а лише так, як хочу я». І доводив це на ділі.
У варшавський період, окрім навчання в академії, була ще участь у мистецькому гуртку «Спокій», куди за ініціативи Петра Мегика зібралися українські митці, що мешкали й творили у тогочасній Варшаві. Були численні виставки у Варшаві та у Львові, були курси малярського пленеру на Волині, куди виїжджали українські художники, мешкаючи на хуторах та змальовуючи пейзажі та побут волинян.
Мабуть, Петро Холодний-молодший був далеко не найгіршим випускником, адже після закінчення студій у Варшаві Академія Мистецтв відрядила його до Італії для вдосконалення майстерності. Виїжджаючи на апеннінський чобіток, митець підписав спеціальний документ, у якому зобов’язався під час перебування в Італії вивчати мистецьку спадщину, а не ловити рибу чи ще якось тринькати час. Але така пересторога була, мабуть, даремною. Перебуваючи в країні Рафаеля, Мікеланджело та да Вінчі, український художник увесь час віддавав вивченню музейної спадщини та знайомству з творами італійських митців. Під час такого знайомства переконався, що є малярі, яких ніхто не знає, а вони малюють не менш чудово за розхвалених художників… Настільки занурився у вивчення мистецтва, що музеї просто… зненавидів. Після повернення з Італії, відправившись з дружиною до Парижу, насилу піддався її вмовлянням відвідати бодай Лувр.
Але самоосвіта не минула даремно – після повернення з Італії варшавська Академія Мистецтв запропонувала йому поповнити лави її лекторів. Заперечень не було. Спочатку Петро Холодний-молодший був асистентом у професора Котарбінського, а згодом лектором малярської техніки й рисунку для скульпторів. Поза навчанням та вдосконаленням майстерності молодих митців не забував і про власну творчість, періодично створюючи довершені картини…
Усе змінилося з вибухом Другої світової війни, коли загинули всі роботи художника, зосереджені на той час у Варшаві. Потрясіння було великим: «Я малював деякі картини, по кілька років одну картину, і то все зникло…» Відпало найменше бажання брати пензлі та фарби в руки. І це при тому, що батько, який добре знався на тонкощах малярського ремесла, попереджав сина, коли той надумав присвятити себе служінню мистецтву: «День не візьмеш пензля, то підеш назад».
Петро Холодний-молодший, переживши втрату всіх своїх робіт, 12 років не брав до рук не те, що пензля – навіть олівця. З карбами на серці пережив лихоліття війни, повоєнні роки, зазнавши «щастя» людей із статусом «переміщених осіб» на території Німеччини. Не знайшовши собі місця в Європі, як і тисячі українських повоєнних емігрантів, разом із дружиною переїжджає в 1950 році до США. Там стає членом Об’єднання Митців Українців в Америці (ОМУА).
Як різносторонній митець у Новому світі працює в ділянках краєвиду і фігуральної композиції, включно до зображень жуків у збільшеній формі на основі власної ентомологічної колекції. У прагненні до максимального спрощення форм Холодний органічно поєднує візантійські традиції насиченості кольорів з модерними течіями тогочасного малярства. Вирішальним у нього було ритмічне звучання гри ліній і логічне дотримання законів формальної гармонії. Окрім того, стає майстром книжкової графіки, довголітнім ілюстратором журналу для дітей «Веселка». У дрібній графіці (екслібриси, фірмові знаки, монограми), оригінальній у змісті і формі, відзначається елеґантною легкістю лінії.
Дивно, але факт: Петро Холодний-молодший – митець, який ніколи не дбав про свої виставки. Маючи ґрунтовну мистецьку освіту, широку орієнтацію в українському та світовому мистецтві, всесторонню мистецьку культуру, свої головні праці він залишив у церквах. Головні його праці монументального характеру в неовізантійському стилі: іконостас і мозаїки в церкві святого Андрія (Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі), вітражі і мозаїки у церкві святого Івана Христителя (Ньюарк, штат Нью-Джерсі), ікони в церквах Гантеру (Нью-Йорк), Ґлен Спей (Нью-Йорк), у Трентоні (штат Нью-Джерсі), вітражі в церкві святого Юрія (Нью-Йорк), іконостас української католицької церкви в Лурді (Франція). У цих культових сакральних спорудах Петро Холодний і інші митці розробляли базований на українських тра¬диціях зовсім сучасний стиль української іконографії, для якого важко знайти паралелі в релігійному мистецтві.
Тим не менше, за життя митця було організовано декілька публічних показів його картин. Зокрема він учасник виставок, організованих ОМУА, серед яких найпам’ятніші виставки в Детройті (1960 рік) та Нью-Йорку (1977 рік). Мав індивідуальні виставки у Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго та ретроспективну з нагоди 80-и річчя у Нью-Йорку (1982 рік). На відкриття виставок Холодного завжди збиралися натовпи людей. Бо, як стверджував мистецтвознавець В. Міяковський: «Кожна його карти¬на - це твір великого мистця. Кожна картина живе окре¬мо. Картини не утворюють мистецького комплексу. Кожна картина геніальна». Тим часом сам автор, пояснюючи причини своєї популярності в глядачів, зазначав: «Я - експеримента¬тор. Я ставлю експеримент чисто технічного характеру. Здійснивши його, переходжу до іншого».
Мистецька творчість Петра Холодного-молодшого. була й є доказом живучості українського мистецтва, його ідей і сили української культури. Сталінські посіпаки зуміли знищити у Львівському музеї половину мистецької спадщини його батька, війна забрала ранній доробок самого митця, але він несхитно продовжував розпочату батьком дорогу виходу україн¬ського мистецтва на широкі шляхи мистецтва світового.
Петро Холодний-молодший помер у віці 88 років 24 січ¬ня 1990 року. Останні три з лишком роки він інтенсивно малював. Допомогло оточення в Глен-Спеї, куди по¬дружжя Холодних переїхало в грудні 1987 року з Йонкерсу. Чудова природа: заліснені невисокі гори, озера, спокій. Петро Петрович працював мало не до дня смерті. У Глен-Спеї ще виконав запрестольний образ Божої Матері Оранти для православної церкви святого. Петра і Павла, також запрестольний образ для катедри святого Андрія у Сільвер-Спрінґ (штат Мериленд). Малю¬вав невеликі ікони й пейзажі, робив мистецькі фото¬графії.
Знаний український художник, мистецтвознавець, науковець, письменник і публіцист Святослав Гординський у прощальному слові на похороні Петра Холодного відзначив, що митець, який відійшов у засвіти, в своїй творчості поєднував багатовікову українську традицію з найновішими стилями, а своєю майстерністю створив власну школу малярства.
Проте не лише мистецтвознавці високо цінять твори Петра Петровича, вони доходять до душі й розуму багатьох людей. Велика кількість його картин є в приватних ко¬лекціях, адже чимало людей замовляло йому ікони. Швидко розходилися різдвяні й великодні листівки роботи Петра Хо¬лодного, деякі з них служать за ікони. У церквах люди моляться на ікони Холодного, захоплюються красою його мистецтва. Відрадно, що тепер з творчістю великого майстра можуть ознайомитися і його земляки з Великої України, про яку майстер постійно згадував і куди мріяв повернутися.
Тарас Балда, Львів, спеціально для «Музейного простору України»
Репродукція Ікони Христового Різдва з сайту http://www.rizdvorazom.org.ua/ukr/tradition/icon/
вологість:
тиск:
вітер:
вологість:
тиск:
вітер:
вологість:
тиск:
вітер:
вологість:
тиск:
вітер:
Квітень 2024
Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
---|---|---|---|---|---|---|
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |
22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
29 | 30 |
Коментарі (0)