Гудима: Дмитро Табачник – провідник культурного голокосту в Україні

30 жовтня у київському Будинку Вчителя з ініціативи товариства „Просвіти” відбувся „круглий стіл”, присвячений проблемам збереження сакральних пам’яток архітектури Національного заповідника „Софія Київська” та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Науковці, пам’яткоохоронці, музейники та громадські діячі висловили свої занепокоєння щодо стану та подальшої долі унікальних пам’яток світового значення: Софії Київської (ХІ ст.), Кирилівської церкви (ХІІ ст.), Андріївської церкви (XVIII ст.), Києво-Печерської лаври (ХІІ – поч. ХХ ст.).

Одним з головних факторів руйнування цих пам’яток, що мають світову історичну та архітектурну цінність, визнано надто активну їх експлуатацію релігійними громадами.

Зокрема, завідувач відділу „Андріївська церква” Національного заповідника „Софія Київська” Жанна Литвінчук зазначила, що єдина пам’ятка архітектора Бартоломео Растреллі, що збереглась повністю до наших днів, гине від недбайливого, варварського відношення громади Української автокефальної православної церкви.

У 2001 постановою Кабінету Міністрів України було дозволено проведення богослужінь у церкві у найбільші свята та помінальні дні. Однак, всупереч домовленостям, служби проводяться регулярно, двічі на день.

Як результат – порушення температурно-вологісного режиму, деформовані царські врата, руйнуються унікальні ліплення та різьблення. Кіптява та парафін від сотень свічок, що горять протягом дня, завдає непоправних втрат живопису ХVІІІ ст., підлозі з італійського мармуру тощо.

У дерев’яний різьблений іконостас ХVІІІ ст. вбиваються залізні цвяхи, для закріплення сучасних ікон. Старі ж, разом із дерев’яною скульптурою та кафедрою представники релігійної громади взагалі мріють ліквідувати, як такі що не відповідають православним канонам.

Аналогічні проблеми спіткали й пам’ятку архітектури ХІІ ст. – Кирилівську церкву, у якій діяльність представників Української православної цернкви Московського патріархату загрожують існуванню давньоруських фресок, живопису ХVII, XIX ст. у тому числі творів Михайла Врубеля. Отець настоятель Федор Шеремт Свято-Кирилівського храму неодноразово зазначав, що стародавні зображення втратили благоліпний вигляд, мають канонічні неточності й не можуть вшановуватись як ікони.

Нищівного удару по науковій та реставраційні діяльності Національного Києво-Печерського історико-архітектурного  заповідника може завдати й недавня передача трьох його корпусів монастирю, в яких працюють понад 160 співробітників заповідника, розміщено велику наукову бібліотеку.

Характерно, що релігійні громади здебільшого виступають в ролі паразитів. Адже пам’ятки, які вони нещадно експлуатують, знаходять на повному утриманні держави. Саме заповідники сплачують за комунальні послуги, несуть тягар ремонтно-реставраційних витрат тощо.

Член Національної комісії у справах ЮНЕСКО Максим Стриха відзначів, що пам'ятки такого рівня є загальнолюдським надбанням і, відповідно до світої практики, мають належним чином оберігатись й не повинні використовуватись релігійними громадами.

Науковці вважають, що влада своїми діями не заважає, а навпаки – допомагає конфесіям, у користуванні яких перебувають комплекси заповідників, їх розвалювати. “Жоден з українських урядів, жодна столична влада не знайшла сміливості нагадати головам конфесій про цінність пам’яток та потребу зберегти їх,” – зазначив науковець, академік Національної академії наук, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка Микола Жулинський.

Як підсумував результати обговорення головуючий „круглого столу” Олександр Гудима, на сьогодні головним провідником культурного голокосту в Україні є віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань Дмитро Табачник.