Лекція Ярослава Кравченка "Від неовізантизму до українського монументалізму" в Національному музеї у Львові

Запорошуємо на лекцію «ВІД НЕОВІЗАНТИЗМУ ДО УКРАЇНСЬКОГО МОНУМЕНТАЛІЗМУ».
Лекцію читає кандидат мистецтвознавства, член НСХУ, автор монографії “Історія українського декоративно-ужиткового мистецтва” (у співавт., 2000) та близько 200 мистецтвознавчих публікацій Ярослав Кравченко.

Лекція відбудеться 1 квітня 2015 р., о 16:00, в головній будівлі Національного музею у Львові ім.Андрея Шептицького (за адресою: пр. Свободи, 20). Вхід вільний.

Михайло Бойчук (1881 – 1937) - творець українського монументального мистецтва ХХ століття. Народився в Галичині (с. Романівка, Теребовлянський р-н, Тернопільська обл.), освіту здобув в Європі, а своє творче життя присвятив розвою школи українського монументального малярства у підрадянській Україні.
105 років тому, 1909 року, Михайло Бойчук вперше виставив свої твори в Парижі, щоб започаткувати у барвистому вінку європейського авангарду ще одне спрямування – НЕОВІЗАНТИЗМ, що з плином часу одержало в Україні своє визначення за ім’ям його творця - БОЙЧУКІЗМ.

Створена багаторічною самовідданою працею самобутня “школа українських монументалістів” – явище рівня світової культури. 1937 року школа перестала існувати. Спочатку жартівлива, але з виразним розумінням значущості явища, аж ніяк не образлива назва художників цієї школи – “бойчукісти”, набула зловісного характеру в критичних виступах та публікаціях радянської преси. Вона закріпилася за ними вже як вияв зневаги і образи, як визначення небезпечної належності до формалістів-модерністів (що в радянських умовах одразу ж ототожнювалось ще й з буржуазним націоналізмом), як тавро, яке перетворило їх “з товаришів по праці на товаришів по нещастю”. Їхній мистецький шлях, їхня доля складалася не так, як уявляв собі Учитель, як мріяли вони самі. Кожен випив свою чашу до дна….

Професора Михайла Бойчука з групою однодумців розстріляли. Ряд учнів врятували своє життя, вчасно виїхавши з Радянської України. Решту впродовж 30-ти років виловили, засудили, заслали, “тихо вдушили”, змусивши змінити свій фах. Деякі з них, так і не позбувшись страху, навіть і не згадували про своє покликання, другі ж, повернувшись із тюрем і заслань, і далі продовжували творити в затхлому радянському середовищі, доводили до кінця 1980-х років принципи і мистецькі настанови свого Учителя.

Квітень 2024