"Світ моєї музики": виставка-презентація архіву піаністки Марії Крушельницької

Відома львівська піаністка Марія Крушельницька походить зі славного роду, коріння якого сягає 1335 року, коли польський і литовський король Володислав Ягайло надав йому шляхетські привілеї. Цей акт був підтверджений у XVI ст. наданням у приватну власність села Крушельниці. З часом тут виділилися два великі роди: Чулевичі та Ставниковичі. Рід діда піаністки – літератора, просвітителя і педагога Антона Крушельницького походить від Чулевичів, а рід оперної співачки Соломії Крушельницької – від Ставниковичів.

Історія Антона Крушельницького і його сім’ї є дуже трагічною. Родина в травні 1934 р. виїхала на Велику Україну, до Харкова, де в грудні цього ж року, за наказом НКВС було заарештовано і розстріляно двох синів Антона – Івана і Тараса. Майбутня піаністка, донька Тараса, народилася в тому ж грудні 1934 р., так і не побачивши тата. Кількамісячну Марію з матір’ю виселили до Курська, де вони перебули вісім років. Після всіх поневірянь, дружина Тараса – Стефанія Шушкевич-Крушельницька разом з донькою Марією повернулася додому. Всі документи переоформила на своє дівоче прізвище – Шушкевич. Щойно у 1958 р. Марія Крушельницька повернула собі батьківське прізвище.

У 1944 р. Марія Шушкевич вступила до четвертого класу Львівської музичної школи-десятирічки, де вчилася гри на фортепіано у прекрасного педагога і чудової людини – Олександри Пясецької-Процишин, учениці Василя Барвінського. В своїх спогадах про першу вчительку Марія Крушельницька пише:“ Безсумнівним є вплив моєї Вчительки, моєї другої Мами на формування моєї особистості. Виявилось це буквально в усьому – в музиці, в зацікавленнях, побуті. стилі одягу...”

Олександра Пясецька завжди підтримувала зв’язки зі своїм вчителем В.Барвінським, і навіть в період заслання композитора в Мордовські табори була одним з небагатьох його постійних кореспондентів. Після повернення Барвінського до Львова часто відвідувала його і брала з собою юну Марію. Візити додому композитора, спілкування з ним, спільна праця над його творами – всі ці події, підтверджені подарунком – фотографією В. Барвінського з присвятою піаністці, закарбувалися в пам’яті М. Крушельницької.

У 1952 р. Марія Крушельницька вступає до Московської державної консерваторії. Перший рік навчається в В. Епштейна, а надалі переходить до омріяного педагога Генріха Нейгауза, з яким познайомилася на відкритому уроці, ще будучи ученицею Львівської музичної школи. В цього педагога закінчує також аспірантуру. У класі Генріха Нейгауза Марія Крушельницька знайшла не тільки зразки досконалого піанізму, а спілкування з високоінтелігентною особистістю, яке тривало до смерті професора.

В 1960 р. повертається до Львова і розпочинає викладацьку працю у Державній консерваторії ім. М. Лисенка, де працює до сьогодні. У 1991-1999 рр. була ректором цього закладу, з 2000 р. – професор фортепіанної кафедри.

Концертна діяльність Марії Крушельницької розпочалася ще в учнівські роки. Але перший сольний виступ у супроводі симфонічного оркестру відбувся 8 лютого 1953 р. у Львівській філармонії. Тоді прозвучав фортепіанний Концерт Р. Шумана a-moll. С. Людкевич так відгукнувся про цей виступ: “Молода піаністка збудила у всіх музикальних слухачів загальний інтерес і вповні заслужене признання. Вона виявила у прекрасному, високозмістовному і поетичному Шуманівському концерті усі технічні і музичні дані, потрібні для передачі цеї музики...”. Стаття у скороченому і редагованому вигляді була вміщена в газеті “Вільна Україна” –Львів -13.02.1953. Цитату подаємо з рукопису С. Людкевича. В цьому ж році М. Крушельницька здобуває перемогу в конкурсі студентів та аспірантів Московської державної консерваторії ім. П. Чайковського на краще виконання творів радянських композиторів. Після цього – декілька концертів у Львові, Ленінграді (тепер Санкт-Петербург) і Дрогобичі. 1962 рік знаменний ще однією перемогою. М. Крушельницька завойовує ІІ премію на Республіканському конкурсі ім. М. Лисенка і з цього моменту здійснює систематичну концертну діяльність в цілій Україні: Києві, Чернігові, Сумах, Луцьку, Ужгороді, Івано-Франківську, Чернівцях, Одесі, Миколаєві, Херсоні Кіровограді, Полтаві, Рівному, Ялті, Євпаторії та багатьох інших містах. М. Крушельницька, на жаль, відноситься до тих митців, до яких застосовують вираз “невиїзні”. За кордоном виступала тільки в Угорщині з сольною програмою (1969) та Польщі і Хорватії як учасник “Днів культури України”. Тільки після здобуття Україною незалежності здійснила подорож до США і Канади, де в жовтні 1994 р брала участь в авторських вечорах Миколи Колесси.

М. Крушельницька належить до тих піаністів, яким близький симфонічний жанр. В її репертуарі – фортепіанні Концерти Л. Бетховена (№1, 5), Й. Брамса (№1, 2), О. Скрябіна, вже згаданий Р. Шумана, а також Концерти, які рідко виконуються піаністами – Бориса Чайковського, Віктора Косенка, Ігоря Драго, Романа Сімовича, Василя Барвінського і Станіслава Людкевича. Щодо двох останніх – то вони мають свою особливу історію.

Ноти фортепіанного Концерту В. Барвінського були втрачені і віднайдені в Аргентині з допомогою сина першого виконавця цього концерту – Романа Савицького-молодшого, який вручив їх М. Крушельницькій з завданням виконати цей твір. Це сталося рівно в 30-ту річницю смерті композитора – 9 червня 1993 р. Перше виконання концерту після віднайдення прозвучало у Львівській філармонії 30 вересня 1995 року під орудою Віктора Плоскіни.

Історія фортепіанного Концерту С. Людкевича також є цікавою. В грудні 1962 р. на пропозицію художнього керівника Київської філармонії Рахіль Лєфлєр підготувати цей Концерт, М. Крушельницька відгукнулася згодою. 17 березня 1963 р. відбулося перше виконання цілого тричастинного концерту. Власне, що цілого, бо раніше частини звучали окремо. Першу частину виконував Костянтин Донченко, а другу і третю – Оксана Шпот і вважалося, що це два концерти. М. Крушельницька перша виконала його повністю. Піаністка отримала в подарунок від вдячного автора ноти з присвятою, в якій зазначено: “На пам’ять блискучого захисту чести й цілости мого фіс-мольного концерту”.

Основним своїм обов’язком і справою життя М. Крушельницька вважає пропаганду української музики. Від середини 1970-х рр. піаністка запропонувала увазі слухачів великі монографічні програми із фортепіанної музики композиторів Л. Ревуцького, В. Косенка, С. Людкевича, М. Колесси, Н. Нижанківського, В. Барвінського, М. Лисенка, А. Кос-Анатольського. Також здійснила редакції фортепіанних творів Н. Нижанківського, А. Кос-Анатольського, С. Людкевича, В. Барвінського. Згодом записала 8 дисків української фортепіанної музики.

В 1998 р. М. Крушельницька заініціювала і виступила організатором проведення у Львові фестивалю учасників Міжнародного конкурсу імені В. Горовіца. Сама піаністка неодноразово була головою і членом журі цього конкурсу, а також багатьох інших, як всеукраїнських, так і міжнародних.

Співпраця Музею Соломії Крушельницької з піаністкою Марією Крушельницькою розпочалася з початку існування Музею, точніше з 1989 р., коли він працював ще як відділ Літературно-меморіального музею І. Франка. Працівники з перших днів намагалися створити затишну і неформальну атмосферу. Окрім традиційних для музейної роботи виставок, організовували також вечори спогадів, наукові читання, Мистецький салон “Соломія”, уродинний торт в День народження Соломії Крушельницької. Першими наставниками, порадниками і учасниками цих заходів були викладачі Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка(тоді консерваторії) – професори М. Колесса, С. Павлишин, Л. Яросевич, М. Крих, М. Білинська, В. Ігнатенко, і звичайно ж М. Крушельницька.

Одна з перших виставок, організованих в 1993 р. з допомогою сестер Лариси та Марії Крушельницьких була “Зустріч з Галею Левицькою”. Виставка висвітлювала життєвий і творчий шлях піаністки – рідної тети Марії Крушельницької. Згодом відбулася ще одна, під назвою “Життя задля мистецтва і любові” до 125-річчя з дня народження артистки Марії Слободівни-Крушельницької, бабусі піаністки. Для цієї виставки М. Крушельницька надала цікаві матеріали з свого родинного архіву.

Артистка завжди присутня у найважливіші для Музею хвилини. 1995 рік – знаковий в історії Музею, він отримав статус самостійної державної установи. М. Крушельницька разом з іншими приятелями Музею розділила цю радість.

Піаністка належить до числа найближчих приятелів і шанувальників Музею, які відгукуються на кожне запрошення. Однак спілкування з артисткою не обмежується персональними контактами. Студенти Марії Тарасівни – молоді піаністи – є активними учасниками концертів, які доповнюють музейні заходи. Треба зазначити, що кожного року піаністка дає щедрий даток на розвиток Музею, який, зокрема, допомагає здійснювати видавничу діяльність.

Як підсумок багатолітнього спілкування з артисткою став цей факт, що М. Крушельницька виявила довіру до Музею і протягом останніх п’яти років, поетапно, передала свій архів на збереження. Архів ще до кінця не опрацьований, знаходиться на депозиті, хоча первинно систематизований власницею. Загалом налічує біля 700 одиниць збереження. Цінність цієї збірки полягає в її цілісності, і в тому, що архів переданий особисто піаністкою. Звідси відпадає проблема атрибуції матеріалів. Основна частина архіву – це матеріали, пов’язані з концертною діяльністю М. Крушельницької – афіші, програми, рецензії, що охоплюють період від 50-х рр. ХХ ст. до – перших років цього століття. Стосуються не тільки сольних програм піаністки, а також збірних концертів. Таким чином, це є велика джерелознавча база для мистецтвознавців, зокрема дослідників піаністичної культури Галичини другої пол. ХХ ст. Також Музей отримав чотири з восьми вищезгаданих дисків  фортепіанної музики українських композиторів, записи всіх телепередач, в яких брала участь М. Крушельницька і трансляції концертів з Львівської філармонії. Як візуальне доповнення до образу піаністки М. Крушельницька передала Музеєві колекцію з дев’яти концертних суконь – від першої студентської, сукні зрілого періоду і на завершення – Борщівська вишита сорочка, яку піаністці подарував Львівський художник Богдан Сорока. На більшості фотографій з концертних виступів 90-х і початку 2000-х рр. бачимо артистку в цій сорочці. Це перше музейне надбання такого плану і, відповідно, постало питання збереження такої колекції.

Значна документальна частина архіву стосується педагогічної праці М. Крушельницької, особливо періоду ректорства з 1991 до 1999. рр. Окрім програм та рецензій на виступи студентів проф. Крушельницької, це також вітальні адреси, поштівки та телеграми.

В окрему групу потрібно виділити подарунки, які Марія Крушельницька отримала від композитора Станіслава Людкевича. За кожним з них стоїть цікава історія, адже цих двох митців поєднувала багатолітня творча співпраця. Про один з них згадано вище – це нотне видання з дедикацією. Зі слів піаністки – Маестро любив робити подарунки. Так, після виконання Елегії в рамках сольної програми (1966 р.) піаністка отримала від композитора чудову гуцульську інкрустовану касетку і коралі.

Ще один цікавий дарунок. У 1973 р. в Києві у видавництві “Музична Україна” вийшла книжка “Дослідження, статті, рецензії” С. Людкевича в упорядкуванні Зеновії Штундер. Композитор приніс до Консерваторії два екземпляри – один, з підписом, отримала в дарунок М. Крушельницька, а другий Станіслав Людкевич заніс до партійної організації консерваторії. До двох годин була дана вказівка знищити весь наклад.

Є подарунки від С. Людкевича пов’язані з подіями приватного життя М. Крушельницької. До них відноситься вітальна адреса композитора піаністці з нагоди її вінчання, датована 11 березня 1967 р.

Ноти, книжки, документи від С. Людкевича є особливо цінними ще й з огляду на те, що з 1995 р. Музей Соломії Крушельницької опікується меморіальним музеєм Станіслава Людкевича

Особистий архів піаністки Марії Крушельницької став якісним збагаченням музейної збірки. Ці матеріали додають важливі штрихи до портрету музичного Львова ІІ пол. ХХ ст. ­ поч. ХХІ ст., будуть експонуватися на тимчасових виставках, а також стануть важливим джерелознавчим матеріалом для дослідників львівської школи піаністичного мистецтва.

Галина Огорчак, науковий співробітник Музею

Квітень 2024