Гейдельберзький університет ім. Карла-Рупрехта або Руперто-Карола – найстаріший і найвідоміший університет Німеччини. 

Музей Університету розташований на першому поверсі будівлі Старого Університету, зведеної у ХVIII сторіччі. Портрети, документи та інші експонати, знайомлять відвідувачів із історією Руперто- Кароли від XIV до ХХ сторіччя. 

Свої двері перед відвідувачами відчиняє оформлена в стилі неоренесансу Стара Зала (Alte Aula). Парадна зала прикрашена портретами відомих вчених та ректорів університету. На стелі зображені алегоричні постаті Медицини, Теології, Філософії та Юриспруденції. Стара Зала використовується насамперед під час урочистостей. 

Експозиція організована за хронологічним принципом. Зал А присвячений історії університету в період правління курфюрстів Пфальцу (1386-1786), зал Б – періоду, коли Гейдельберг був у складі герцогства Баден, зал C – ХХ сторіччю. 

У першому залі представлені факсіміле документів університетського архіву. З них можна дізнатися про історію заснування університету, його економічні основи, принципи навчання на ранньому етапі. Найцінніші експонати – два золотих університетські скіпетри, шедеври середньовічної ковальської справи. 

Також тут виставлені портрети курфюрстів, які зіграли важливу роль в житті навчального закладу. У 1386 році Рупрехт І, курфюрст Пфальцу, своїм указом заснував університет. Назва університету – Рупрехт-Карл – увіковічує його ім’я разом із іменем герцога Карла-Фрідріха фон Бадена, видатного реформатора університету в ХІХ сторіччі. 

Майже відразу після заснування Гейдельберзький університет стає відомим навчальним закладом. У добу середньовіччя з його стін виходили обдаровані особистості: радники курфюрстів, посли, теологи. 

В університетських списках за 1509 рік був знайдений студент на ім’я Іоганн Фауст. Отже, можливо, саме в Гейдельберзі середньовічний доктор-чорнокнижник, прототип героя Йоганна Вольфганга Гете, «богословьем овладел, над философией корпел, юриспруденцию долбил и медицину изучил». 

Поступово в рамках чотирьох факультетів – теологічного, філософського, юридичного та медичного – виникали кафедри інших дисциплін (наприклад, кафедра математики у 1752 році). Але лише в 1890 році кафедри математики, експериментальної фізики та інших дисциплін стали окремим п’ятим факультетом – природничих наук. Така структура факультетів зберігалася до 1969 року.

У XVI сторіччі професура та студентство з ентузіазмом сприйняли ідеї Мартіна Лютера й активно долучилися до справи реформації церкви. Гейдельберг стає оплотом недогматичного мислення, фортецею європейського гуманізму. Найвпливовіші ідеї та течії часу беруть свій початок в університеті.

Період розквіту тривав до 1618-го року, коли розпочалася 30-тирічна війна (1618-1648). Тоді навчання майже зовсім припинилося, було зруйновано більшість будівель університету.

Через кілька років по завершенню війни університет був заново відкритий. Проте справжнє відродження освітнього закладу почалося з 1803-го року, коли на той час курфюрст, а пізніше великий герцог Карл-Фрідріх фон Баден видав указ про реорганізацію університету. Завдяки реформам та покровительству Карла-Фрідріха, Гейдельберзький університет швидко почав розвиватися.

Паралельно зростає слава міста Гейдельберг. Німецькі митці Йоганн Вольфганг фон Гете, композитор Роберт Шуман, поети романтики Фрідріх Гельдерлін та Йозеф фон Айхендорф відкривають для себе живописне місто на річці Некар. У ХІХ сторіччі тут утворюється гейдельберзький літературний гурток романтиків. Його найкращі представники – письменники та збирачі німецького фольклору Клеменс Брентано та Ахім фон Арнім – викладають в університеті поряд із провідними юристами, фізиками, філологами.

Гейдельберг стає справжньою республікою вчених.

Розвитку наукової думки в ХІХ сторіччі присвячений другий зал.

Розміщені тут експонати свідчать про стрімкий розвиток природничих наук. У двох вітринах розміщені інструменти та апарати видатних учених Гейдельбергу – фізиків Германа фон Гельмгольтца, Густава Кіршгофа та хіміка Роберта Бунзена (винахідника пальника Бунзена).

У 1816-1818 роках у Гейдельберзі читав лекції філософ-ідеаліст Георг Фрідріх Гегель. Гейдельберзька школа політичної історії, що утворилася в ті часи, користувалася авторитетом у всій Європі.



Третій зал знайомить глядачів із історією університету в ХХ сторіччі. Основна частина експозиції присвячена елітарному колу навколо Макса Вебера, економіста, засновника сучасної соціології, та Стефана Георге, поета-символіста. Завдяки ідеям та діяльності цих вчених за університетом закріпилося реноме ліберального освітнього закладу, відкритого для світу.

Також у залі виставлені портрети видатних викладачів часів Ваймарської республіки (1919-1933). Найвідоміший серед них – філософ Карл Ясперс, родоначальник німецького екзистенціалізму.



У добу націонал-соціалізму Руперто-Каролу спіткала така ж доля, як і більшість вузів Німеччини – університет був силоміць перетворений на «коричневу», ідеологічно заангажовану установу. Багато доцентів було звільнено, а студентів виключено через політичні та расові причини (в Гейдельберзі традиційно навчалася величезна кількість іноземних студентів). Двоє професорів стали прямими жертвами нацистського терору, інші, такі як Карл Ясперс, емігрували. Славетний університетський девіз «Живому духу» змінюється на типовий «Німецькому духу».

Після падіння Третього Рейху Карл Ясперс, який повернувся до Німеччини, та його однодумці сприяли духовному оновленню університету. Новий розроблений філософом устав зобов’язував учених та студентів «служити живому духу правди, справедливості та гуманності». Першим ректором повоєнного часу став хірург-онколог Карл Бауер.

Впродовж ХХ сторіччя у Гейдельберзькому університеті викладали вісім нобелівських лауреатів. Сьогодні серед викладачів університету нобелівський лауреат 2008-го року з медицини Гаральд цур Гаузен.

Сучасний Гейдельберзький університет має репутацію одного з найкращих вузів Німеччини. Так, різноманітні рейтинги доводять зокрема високу якість викладання тут юриспруденції. По результатах соціологічних опитувань викладачів Гейдельберг завжди лідирує в таких дисциплінах, як історія, фізика, математика, педагогічні науки.

Провідним осередком наукових досліджень є медичний факультет. У тісному зв’язку з факультетом працює клініка ім. Карла Рупрехта. Гасло клініки та факультету – «Лікування через науку». Спираючись на результати досліджень, здійснених на базі лабораторій клініки, лікарі та наковці постійно збагачують сучасну лікувальну практику новими методами, вдосконалюють вже існуючі засоби лікування.

Німецький центр досліджень раку при Гейдельберзькому університеті продовжує традицію онкологічних досліджень, засновником якої став відомий хірург, спеціаліст по лікуванню раку Вінценц фон Черні (1842-1916). Університет є партнером численних медичних закладів таких, як Європейська лабораторія молекулярної біології, Інститут медичних досліджень Макса Планка, Лабораторія молекулярної онкології.

У Ґейдельберзькому університеті навчалися й видатні росіяни – мандрівник, антрополог, географ та етнограф українського походження Микола Миклуха-Маклай. Поет Осип Мандельштам два семестри вивчав у Гейдельберзі романістику.

Студентський карцер

Мабуть, найпривабливішим для туристів приміщенням музею є карцер – студентська тюрма.

Виникнення карцеру в стінах університету потребує невеличкого екскурсу в історію. За середньовічним звичаєм приналежність злочинця до певного кола людей відігравала вирішальну роль для підсудності, (на відміну від сьогодення, коли все вирішує місце скоєння злочину). Одним із таких кіл був університет. Студенти, викладачі та решта працівників університету, навіть продавці книг та сторожі, автоматично підпадали під юрисдикцію навчального закладу. Жодний інший суд не мав права карати їх за злочин. Цей вид правових відносин закладався в основи усіх середньовічних університетів та був непорушний. У Гейдельберзі ці правові відносини (в дещо зміненому вигляді) збереглися до початку ХХ сторіччя. Останній студент відбув покарання в карцері аж у 1914-му році!

Ще в XV сторіччі курфюрст Фрідріх І вимагав, щоб при університеті був створений карцер. Тоді керівництво відхилило цю вимогу як зайву й університет обходився без карцеру ще 100 років. Нарешті тюрма таки була відкрита в 1545 році. В офіційному документі відкриття карцеру обґрунтовано прагненням «розмістити блукаючих містом студентів».

За тодішнім законом, студентам, як і усім мешканцям міста, було заборонено переміщатися вулицями після настання темряви, якщо в них не було достатніх причин на це. До спорудження карцеру було заведено стягувати з таких «правопорушників» грошові штрафи. Відтепер за нічні блукання молодих людей карали тюремним ув’язненням.

У ХVII сторіччі в результаті освітньої реформи термін навчання в школі збільшився. Тепер школу закінчували вже в 17 років, а не в 14-15, як раніше.

Це призвело до зростання віку студентів і, відповідно, зміни характеру злочинів. Колись ув’язненням каралися майже безневинні хлоп’ячі витівки. Провини ж 17-річних юнаків майже дорівнювали серйозним злочинам дорослих. Так, студенти дуже часто «забували» повертати борги. Більш того, нерідко спудеї досить серйозно бешкетували в місті, іноді навіть застосовуючи при цьому зброю. Певно, боючись майбутньої помсти таких лиходійників, керівництво університету ввело нове правило: по завершенню терміну ув’язнення студенти мали принести клятву, що вони відмовляються від будь-якої помсти своїй alma mater за те, що були засуджені.

Керівництво університету досить серйозно ставилося до свого обов’язку чинити правосуддя.

Та незважаючи на це, в середньовіччя було досить важко фінансувати студентську в’язницю, підтримувати її в належному стані, годувати в’язнів та забезпечувати їх охорону. Про це яскраво свідчить доповідна записка від 1604 року. В ній ідеться про те, що для охорони юних злочинців довелося залучити палітурників та продавців книг університету. Недивно, що з такими недбалими охоронцями в’язні дуже часто тікали з карцеру. Такі втечі ображували гідність університету. Утікачів відразу ж виключали з навчального закладу.

Про нестерпні умови в гейдельберзькому карцері свідчить такий випадок. У 1594 році студент Каспар Фламініус був засуджений через несплату боргів. Були побоювання, що він хоче втекти з карцеру, тому його прикували ланцюгом за одну ногу. Два з половиною роки Карл Фламініус просидів у карцері, доки його батько не сплатив борги. Будиночок, де тоді розміщався карцер, знаходився поблизу нещодавно викопаного джерела. Через близькість до води в приміщенні поширювалися шкідливі випарування, від впливу яких одяг і взуття на бідолашному студенті через деякий час згнили.

Врешті-решт утримувати в’язнів у карцері стало занадто дорого й студенти змушені були вносити власні кошти, щоб відбути покарання. Як варіант, ув’язнення можна було уникнути за добровільної згоді на відрахування. Знаючи про умови в карцері, багато злочинців охоче погоджувалися на виключення.

Кольорові малюнки й написи на стінах походять з останніх десятиріч існування студентської тюрми. ХІХ сторіччя – період виняткової політичної й суспільної активності студентів, їх захоплення ідеями французької революції. Ув’язнення в карцері призначалися за акції громадської непокори, за відмову підкорятися розпорядженням місцевих властей, за вираження невдоволення цензурою друкованих органів. Найбільше ж влада була налякана студентськими об’єднаннями та таємними орденами. Покарання в ті часи стали дуже поширеними. Студентська в’язниця була переповнена – до превеликої радості студентів, які вважали за честь побувати в карцері (звісно, оновленому зі старих часів!). Розписи на стінах карцеру переважно прославляють різноманітні студентські об’єднання та висміюють університетського чиновника (Universitätsamtmann) – особу, призначену відповідальною за правосуддя.

Сьогодні карцер є частиною університетського музею. Нещодавно він був відреставрований, зокрема на японські кошти. Японські туристи є дуже частими гостями музею-в’язниці.

Довідкова інформація

http://www.uni-heidelberg.de/univ/museen/unimuseum.html

Веб-сторінка студентського карцера:
http://www.uni-heidelberg.de/fakultaeten/philosophie/zegk/fpi/karzerhd.html

З вівторка по неділю з 10 до 18. Вартість квитків 3 Євро.
Адреса: Старий університет, Грабенгасе 1

Автор: Дарія Капінус, координатор мистецьких проектів МБФ "Україна 3000"