Національна портретна галерея – музей, у якому представлена чудова колекція портретів видатних діячів Англії та світу з часів династії Тюдор до сьогоднішнього часу. Фонди галереї зберігають більше 50 тисяч малюнків, живописних полотен, скульптур. 

На вході до галереї знаходяться бюсти трьох її засновників – історика, суспільного та політичного діяча Філіпа Генрі Стенхоупа (1805-1875); історика, поета, літературного критика Томаса Бабінгтона Маколея (1800-1859) та письменника, публіциста, історика і філософа Томаса Карлайла (1795-1881). 

Ідею про створення портретної галереї висунув Ф.Стенхоуп, виступивши з цією пропозицією вперше на засіданні Палати громад у 1846 році. Однак його зусилля досягли успіху лише через 10 років.
 
Британська портретна галерея була офіційно заснована 2 грудня 1856 року. Зі згоди королеви Вікторії на фінансування галереї було виділено 2 тисячі фунтів стерлінгів.

Для управління закладом була створена спеціальна Рада піклувальників, до якої входили суспільні та політичні діячі (Маколей, Бенджамін Дізраелі, лорд Елесмер). Очолив Раду Філіп Стенхоуп. Після смерті Єлесмера до Ради увійшов Томас Карлайл. 

При формування колекцій Національної портретної галереї акцент робився на історичній, а не на художній, значущості портрета. Одним з перших експонатів галереї став подарований Стенхоупом портрет Шекспіра роботи невідомого автора. Часто його називають Чендоським, оскільки картина належала графу Чендосу. За переказами, портрет був написаний актором Річардом Бербеджем, однак справжнє авторство портрета не встановлено і по сьогодні. 

Спочатку Рада вирішила не приймати портрети живих людей, а тільки лише померлих (причому після їх смерті повинно пройти мінімум 10 років). Виключення було зроблене тільки для правлячого суверена та його (її) дружини (чоловіка). Ця практика була змінена лише у 1969 році. 

4 березня 1857 року до Ради піклувальників був включений ілюстратор Джордж Шарф. 

Він став першим директором галереї, залишаючись на цій посаді майже 40 років. У перші роки існування галереї Шарф працював практично один, не маючи постійних помічників. Він займався встановленням автентичності та значущості портретів, реєстрував акти про прийом експонатів, складав гіди, вів рахунки. Свої коментарі до експонатів Шарф заносив до кишенькового формату записників, котрі згодом стануть важливим джерелом інформації про колекції музею. 

Протягом чотирьох десятків років галерея не мала постійного місця перебування і її колекції переміщались по всьому Лондону. 

Тринадцять років галерея знаходилась у Вестмінстері, на вулиці Георга Великого. 15 січня 1859 року галерея відкрилась для відвідувань публіки в елегантному цегляному будинку у георгіанському стилі. Однак ані освітлення, ані умови зберігання експонатів не були задовільними. Колекції розміщались у декількох невеликих кімнатах, були розвішені на стінах вздовж сходів, а з часом заполонили й хол особняка. Не вистачало місця для демонстрації великих полотен. 

За десять років існування галереї кількість картин збільшилась з 57 до 288. Збільшилась і кількість бажаючих побачити портрети видатних діячів Англії (з 5 300 у 1859 р. до 34 500 у 1869 р.).

Портрет В.Шекспіра

31 грудня 1869 року колекції галереї портретного мистецтва були перевезені у новий будинок у Південному Кенсінгтоні (де знаходились відомі музеї). 

Новим притулком музею став будинок Королівського садівничого товариства. Тут було втричі більше місця, що дозволило більш виразно демонструвати експонати. Портрети розмістили більш упорядковано, у хронологічному порядку. Кожен портрет супроводжувався пояснювальними коментарями. 

Кількість відвідувачів збільшилась до 59 тисяч, а у 1877 році досягла 80 тисяч. Колекції галереї постійно поповнювались, і вже до середини 1880-х років знову постала проблема недостатності простору для демонстрації всіх експонатів. 

Після пожежі 12 червня 1885 року в одному з корпусів Королівського садівничого товариства Рада піклувальників прийняла рішення з 1 вересня 1885 року тимчасово перевезти колекції галереї до музею Бетнал Грін. 

Музей Бетнал Грін був розташований в Іст-Енді – східній частині Лондона, де знаходились робітничі квартали. Його місцезнаходження було однією з причин зменшення кількості відвідувачів портретної галереї, оскільки було незручним для жителів центральної частини Лондона. До того ж приміщення музею не відповідали необхідним умовам для демонстрації та зберігання експонатів. Взимку 1888-1889 рр. через протікання даху були пошкоджені п’ять полотен, багато картин потребувало реставраційних робіт. Рада піклувальників подала прем’єр-міністру лорду Салісбері рапорт про жалюгідний стан колекції, підписаний багатьма відомими суспільними діячами (у т.ч. Робертом Браунінгом, лордом Теннісоном, кардиналом Меннінгом). 

Ганс Хрістіан Андерсен, 1869 р.

У 1889 році філантроп Вільям Генрі Александер (1832-1905) виказав бажання профінансувати будівництво постійного будинку для галереї за умови, що вона буде знаходитися у центра міста. Було вибране місце на площі Святого Мартіна. На облаштування нового музею було витрачено близько 100 тисяч фунтів стерлінгів. 

Колись на цьому місці була мануфактура. Архітектор Еван Крістіан (1814-1895) повністю змінив первісний вигляд будинку. Були добудовані нові корпуси у стилі флорентійського Відродження. Фасад будинку був оформлений за зразком ораторії Санто Спіріто у Болоньї. Внутрішні інтер’єри були облицьовані портлендським камінням. 

Двері галереї були відчинені о 10.00 годині ранку 4 квітня 1896 року без офіційної церемонії. У день відкриття нового приміщення галерею відвідали 4 200 чоловік, а за перші півроку – близько 169 тисяч. 

На 1924 рік колекція подвоїлась у порівняння зі своїми початковими розмірами. Знову постала проблема розширення приміщень галереї. 

У 1928 році торговець творами мистецтва та благодійник Джозеф Дювін (1869-1939) погодився вкласти у розширення будинку 40 тисяч фунтів стерлінгів. До будинку галереї було добудовано чотириповерхове крило Дювіна 100 футів довжиною та 32 фути шириною. Проект прибудови був розроблений у майстерні архітекторів Р.Еллісона та Дж.Веста. Внутрішні інтер’єри нового крила були оформлені у стилі всієї будови – облицьовані портлендським камінням. Будинок був урочисто відкритий королем Георгом V та королевою Мері 30 березня 1933 року. 

У другій половині ХХ століття галерея неодноразово добудовувалась та реформувалась, проводились реставраційні роботи. 

Фонди музею постійно поповнювались і на сьогоднішній день у них зберігаються такі полотна як: «Автопортрет» Едварда Мунка (1906), «Портрет воєнного лікаря» Альберта Глеза (1914), «Анна Ахматова» Кузьми Петрова-Водкіна (1922), «Чарлі Чаплін» Фернана Леже (1923-1924), «Сомерсет Моем» Грехама Сазерленда (1949), «Елвіс Преслі» Енді Уорхола (1963), «Девід Боуі та Іман» Стефана Файнера (1995), фотомозаїка «Біл Гейтс» Роберта Сілверса (1996). 

У галереї проходило багато гучних виставок, які привернули увагу великої кількості відвідувачів. Однією з найзначніших була виставка відомого майстра фотопортрета Сесіла Бітона (1904-1980), яку 1968 році відвідало 75 тисяч чоловік. 

У 1970 році портрет королеви Єлизавети II роботи П’єтро Аннігоні тільки за перші два місяці виставки картини побачили 250 тисяч чоловік. 

У 2006 році Національна портретна галерея придбала портрет Деніела Редкліффа, виконавця ролі Гаррі Поттера, зроблений олівцем. Актор став наймолодшою людиною, чиє зображення включили до експозиції музею (за виключенням членів королівської родини).
 
Портрет намалював Стюарт Пірсон Райт, якому також належить тривимірний портрет письменниці Джоан Роулінг – авторки книг про Гаррі Поттера. 

У 2007 році в галереї проходила виставка фотопортретів принцеси Уельської Діани, зроблених такими фотографами як лорд Сноудон, Девід Бейлі та Маріо Тесино. 

Лорд Сноудон відомий своїми портретами відомих людей. У 2006 році саме він став автором офіційного фотопортрета королеви Єлизавети II до її 80-річчя. 

Довідкова інформація: галерея працює з 10.00 до 18.00, вхід вільний.